Думка
Фрагмент відкритого листа доктора технічних наук, професора Вільяма Задорського суб`єктам трьох гілок влади
Не зроблю відкриття, якщо повідомлю, що країна перебуває в глухому куті і вийти з нього вдасться лише в тому разі, якщо ми не покладатимемося на саму лише чергову зміну влади, а вирішимо системні питання управління країною. Тривалий час спостерігаючи за нескінченими іграми з перетягуванням канатів – повноважень трьох гілок влади, зважуся вдатись до доволі слизької аналогії, пригадавши існуючу колись народну "мудрість" (якщо в борделі справи не йдуть, марно пересувати ліжка, треба змінити дівчат або навчити їх нових прийомів найдавнішої професії).
Проблема народовладдя стара як світ. Наприклад, в Google можна одержати 56 600 000 гіперпосилань, якщо запитати " Power to the people", 716 000 – якщо ввести "Власть народ" і лише 29 300 – якщо ввести "Влада народ". Більшість сходиться на тому, що завжди є протистояння між народом і владою і що влада завжди протистояла тим, хто її обирав. Зауважують, що надії на доброго царя, на народну владу завжди виявлялися марними, і народ починав шукати нову демократичну, чесну і справедливу владу. Такої влади принципово не буває, але народ тисячоліттями продовжує сподіватися на її появу. А влада зі свого боку завжди намагається продовжити якомога довше перебування біля керма, використовуючи для цього навіть диктаторські методи – і тоді народ одержує кривавого Калігулу, або єзуїтські методи ошукання свого народу, до яких, на жаль, часто належать і демократичні методи. У всіх варіантах мета одна – утриматися на вершині влади. Мета зрозуміла – точно так, як за совкових часів часто вживали каламбур "єврей - двірник", тепер каламбурять "бідний депутат (чиновник, "слуга народу" - продовжити можете самі). Не буває бідних можновладців, і ми чудово розуміємо чому.
Революційні події, в яких ми вимушені брати активну участь останні роки, щиро сподіваючись, що ось-ось тепер-усе зміниться, мало, що змінюють. Все йде на кола свої всупереч всім законам історії і просто логіки.
Де вихід? Ми маємо справу зі складною системою, а закони розвитку складних систем єдині, і будь-яка системотехніка скаже, що вихід тільки один. Система “влада – народ” може прийти до рівноваги тільки в тому разі, якщо почне працювати не тільки прямий зв`язок влада –> народ, а й атрофований зворотний зв`язок – народ почне правити своєю владою. Правити в широкому сенсі слова. Тут і демократичні, народні вибори, контроль над владою, жодної "недоторканості" (бандити справді повинні сісти в тюрми) і звітність перед виборцями, і своєчасна реакція на викриття преси і виступи ЗМІ. Це станеться тоді, коли, як в багатьох цивілізованих країнах, суб`єкти влади на всіх рівнях ієрархії стануть просто найманою робочою силою, а народ - їх наймачем.
Тому головним завданням сьогодні стає відпрацювання методів управління владою. Саме наймач - народ повинен сформулювати перед найманою робочою силою – владними органами - основні завдання, програму їх діяльності на короткострокову, наприклад, на термін їх обрання (тобто найму), і довгострокову перспективи. Помилкою є спроба доручити самій владі сформувати для себе цю програму. Ось уже де розгул для корупції! Тоді і з`являються, абсолютно безперспективні програми – калаталки на зразок програми Інни Богословської, де написані чудові благі побажання, але ні звуку нема, як добитися їх хоч би часткової реалізації і на які ресурси при цьому спиратися. Уряд Віктора Януковича наблизився до загальноприйнятої всім світом, окрім України, прийнятої майже 200 країнами і невідомої не тільки можновладцям, а й усьому народові України. Шкода тільки, що програму розвитку вони зробили соціально-економічною, геть забувши (або не знаючи) про необхідність екологічної складової в будь-якій концепції розвитку.
Чому це сталося? Не знають більшість наших володарів нічого про концепцію стійкого розвитку (КСР). Неодноразово переконувався в цьому під час зустрічей з представниками влади. Відповідь одна – нас цього не навчали, нам ніхто про це не розповідав. А, власне, чого не навчали, якщо вже пішов третій рік оголошеного ООН десятиліття навчання всіх людей планети концепції стійкого розвитку. Якщо вже зараз ЄС, куди влада так прагне, навіть не розглядає міжнародні проекти і контракти, якщо немає підтвердження їх відповідності вимогам концепції стійкого розвитку. Країна наша за 15 років не тільки не спромоглася створити національну програму стійкого розвитку, а й примудрилася повністю проігнорувати рішення ООН про навчання її основ. А в Міносвіти, мабуть, навіть не знають про таке рішення ООН, бо вирішили замість вивчення КСР запровадити уроки толерантності, мабуть, щоб ще більше знизити політичну активність молоді і привчити школярів до тривалішого терпіння всіх наших "негараздів". Повернули б краще школярам такі курси, як "етика" і "естетика". Вже цього наша молодь значно більше потребує, ніж толерантності.
Проте більшість можновладців нічого не знають не тільки про концепцію стійкого розвитку, а й про системний аналіз, теорію ухвалення рішень. Інформаційні технології вони серйозно вважають призначеними тільки для пошуку і скачування ігор, фільмів, фотографій красунь тощо. З теорією і практикою менеджменту вони часто ледве знайомі. А вже з особливостями роботи в умовах ринкової економіки - тим більше. І справа не в обмеженості бюджету і відсутності коштів на навчання. Якось знайомий професор розповів мені, як він намагався навчити наших народних депутатів концепції стійкого розвитку. Спочатку вони взагалі відкинули його пропозицію про проведення запропонованих їм безкоштовних семінарів. Лише після того, як він провів такі семінари в Російській Держдумі, вони "зглянулися". На першому семінарі було кілька депутатів. На другому – жодного.
Отож сьогодні наша владна еліта на всіх рівнях найчастіше дрімучо необізнана саме щодо сучасних методів управління. Не усвідомлюючи цього і використовуючи особливості нашого менталітету (переважно ми привчені до того, що особа, яка має владу, розумніша за нас і знає щось таке, що нам сірим невідомо), вони набувають манер і стилю оракулів, ощасливлюючи нас усілякими одкровеннями, програмами, планами розвитку, навіть не намагаючись їх обгрунтувати, довести. Як примусити можновладців стати розумнішими, професійнішими, відповідати вимогам наймача – народу та часу? Шлях один – поєднання навчання, атестації і ротації. Форми навчання можуть бути будь-якими – від другої освіти в галузі держуправління до семінарів, консалтингу, тренінгів і навіть самоосвіти. Визначається початковим рівнем професійної підготовки і базовою освітою. Атестація начебто і сьогодні проводиться, і навіть ранжирування фахівців передбачене. Та немає поки що стандартизованих програм атестації, де були б передбачені такі важливі для управлінця розділи як основи системного аналізу і теорії ухвалення рішень, інвестиційний і інноваційний менеджмент, теорія стійкого розвитку, фандрайзинг, етика ділових відносин, основи міжнародного бізнесу та ін. Та й з атестаційними комісіями не все ясно - перевіряють бо зазвичай один одного, а, отже, про об`єктивність говорити не випадає. Та й ротація якось не дуже пов`язана з атестацією. Може, варто було б нашим "слугам народу" уважно ознайомитися з японським корпоративним менеджментом, коли після закінчення чергової каденції чиновника уважно розбираються з результатами його діяльності (аж до судового переслідування за корупцію), а нового чиновника насамперед садять за парту, де його навчають новій для нього професії, і до позитивної атестації він і слова сказати не сміє. Японська система чимось нагадує конкретний механізм практичної реалізації відповідальності влади російського опозиційного політика і публіциста Юрія Мухіна. Його проект передбачає ухвалення спеціального Закону «Про суд народу Росії над Президентом і членами Федеральних зборів Російської Федерації». Реалізація цього закону передбачає запровадження контролю над вищими виборними керівниками держави шляхом проведення референдуму після закінчення терміну правління президента і депутатів з можливими результатами: «Заслуговує заохочення», «Без наслідків» і «Заслуговує покарання». У першому випадку представник влади оголошується героєм і йому складають відповідну шану, в другому випадку - нічого не робиться, а в третьому - представник влади відбуває тюремне ув`язнення, рівне терміну його правління.
Вільям Задорський, доктор технічних наук, професор
