Кабінет Міністрів нарешті визначився з тим, які пам`ятники культурної спадщини України не підлягають приватизації. Законопроект, що затверджує перелік даних об`єктів, знаходиться на розгляді у Верховній Раді. Це документ не тільки заборонної, але і дозвільної дії, оскільки автоматично знімає оголошений державою мораторій на передачу в приватну власність споруд, що відносяться до історичного й культурного надбання країни. Адже з затвердженням ВР списку цих об`єктів втрачає силу Закон "Про тимчасову заборону приватизації пам`ятників культурної спадщини", підписаний Президентом ще в лютому 2005-го, практично відразу після інавгурації. Цей акт складається всього з двох статей, друга з яких якраз і зобов`язувала Кабмін у шестимісячний термін представити на розгляд парламенту горезвісний перелік.
Мінкультури, Мінбудівництва та інші відомства погоджували список майже два роки. Тим часом депутат від Партії регіонів Людмила Кириченко намагалася внести зміни до Закону "Про тимчасову заборону". Вона пропонувала "сприяти реалізації громадянами права на приватизацію житла" і дозволити їм ставати власниками одноквартирних житлових будинків, квартир, кімнат і нежилих приміщень в будинках, що є пам`ятниками культурної спадщини, за умови оформлення охоронного договору. Такі пропозиции явно не сподобалися Президентові. Він зазначив, що поправка не містить чітких критеріїв, які саме приміщення у такому разі можуть бути приватизовані. До того ж, на його думку, вона суперечить Закону "Про приватизацію державного житлового фонду", згідно якому не підлягають приватизації квартири та будинки, розташовані на заповідних територіях. Але навіть після того, як зауваження розділу держави були в основному враховані, законопроект Кириченко наштовхнувся на президентське вето. Дайте перелік, - вимагав Президент, - з вказівкою, які саме квартири й будинки не підлягають приватизації.
Цю вимогу так і не задовольнили - в представлений парламенту каталог не потрапили пам`ятні місця, частини пам`ятників, в яких розміщений житловий фонд, і житлові будинки. До того ж, кочувавши відомствами, перелік помітно "схуд". Якщо спочатку говорили, що до нього увійде близько 2300 об`єктів, то "на виході" їх опинилося трохи більше 1500.
Пропозиції з включення пам`ятників у список "недоторканих" були затверджені рішеннями місцевих рад. Зрозуміло, що при складанні цих пропозиций фахівці прагнули зберегти держконтроль над максимальною кількістю об`єктів, які, на їхню думку, є "нашим усім" (за винятком уже приватизованих або таких, що знаходяться у власності, наприклад, релігійних общин, а також тих, в яких розміщуються органи влади й культурні установи, що мають статус національних). Тому в переліку можна знайти Андріївську церкву, Володимирський собор, комплекси споруд Києво-Печерської лаври, Софії Київською, будівлі театрів ім. І. Франка і Лесь Українки, Національної опери, Верховної Ради, Кабміну, міськради, Державного цирку, Бессарабського ринку, станцій метро "Арсенальна" та "Університет" у Києві, комплекс Воронцовського палацу в Алупці, залізничні вокзали в Києві, Львові і Жмерінці, фонтани в Ялті, Бахчисараї, Одесі та ін. У той же час у список чомусь не потрапили будівлі Національного художнього музею, Музею Великої Вітчизняної війни у Києві, Будинки-музею Волошина в Коктебелі. І якщо вже говорити про логіку й послідовність документу, то чому, наприклад, в нім фігурує низка мостових споруд в Одесі, але немає жодного столичного моста?
Втім, для культурної громадськості перелік був цікавий і важливий не як черговий інвентарний список національної спадщини, а як своєрідний індикатор готовності держави привертати приватний капітал до справи збереження культурно-історичних пам`ятників. Багато хто з цікавістю чекав, чи вирішать приватизацію Олеського, Підгорецького, Свіржського та інших замків? Виявилось, ні. Практично всі ласі культурно-історичні об`єкти, які, в першу чергу, могли б привернути потенційного інвестора, держава залишила за собою. Втім, не тільки ласі. Так, наприклад, до списку увійшли Невицький і Хустський замки, які, за офіційними заявами Закарпатської ОДА, знаходяться практично на межі зникнення.
З одного боку, держава таким чином сподівається уберегти пам`ятники від стихійних перебудов залежно від вибриків нових власників, та і просто мародерства. З іншого боку, це означає, що їхнє утримання лягає непідйомним тягарем на державний бюджет. У 2007 році на збереження історичної забудови міст, об`єктів історико-культурної спадщини бюджетом виділено 58,6 мільйонів гривень через Мінкультури і 70 мільйонів гривень через Мінбудівництво. Реальна ж потреба в коштах на ці потреби, за деякими оцінками, складає не менше 600 мільйонів гривень.
Тим часом інвесторам і меценатам пропонують вкладати гроші, по суті, в абсолютні розвалини, викупивши їх на аукціоні або орендуючи вподобаний об`єкт. Саме оренда, а не концесія, судячи з усього, є тим механізмом залучення додаткового фінансування, який вибрала держава. Принаймні, такий висновок можна зробити з того, що окремий пункт в законопроекті "Про перелік..". вносить зміни до Закону "Про оренду державного та комунального майна", вирішуючи оренду пам`ятників культурної спадщини.
За матеріалами Подробиць
