Глава НАК Нафтогаз України Андрій Коболєв заявив, що Україна почала готуватися до припинення транзиту.
Експерти зазначають, що зберегти транзит (і відповідно, газотранспортну систему) реально, але для цього необхідна політична воля. Поки ж розклад перед запланованою на наступний місяць зустріччю в тристоронньому форматі не дуже оптимістичний: російський монополіст твердо має намір на переговорах продавлювати питання позасудового врегулювання підсумків Стокгольмського арбітражу, пише Главред.
Можливо, Києву переговорні позиції полегшили б затримки з будівництвом Північного потоку-2, однак, судячи з реакції держсекретаря Помпео, навіть у США змирилися з тим, що зірвати запуск не вдасться: Німеччина твердо має намір стати головним хабом російського газу в Європі. Країни ЄС вже отримали альтернативні маршрути, які перевершують нашу далеко не нову ГТС і з екологічної, і з фінансової точки зору, що саме по собі погіршує наші переговорні позиції. Крім того, у західних партнерів немає розуміння, хто з боку України буде відповідати за транзит – незалежний оператор досі не визначений.
Зараз в ЄС зацікавлені в українському транзиті та гарантіях обсягів виходячи скоріше з політичних міркувань (небезпека повторення 2009-го, коли через зупинку транзиту на два тижні ледь не був зірваний опалювальний сезон в Європі, досить низька), затягування переговорів же грає не на руку Києву і загрожує проблемами в довгостроковій перспективі.
Запуск південної гілки Турецького потоку до кінця цього року можливий, але в технічному режимі, а споруда ЕUGAL, наземного продовження ПП-2, навряд чи буде завершена до кінця 2019-го, тому обсяг, що проходить через українську трубу перекинути на альтернативні напрямки неможливо навіть у разі повного завантаження газопроводу Ямал-Європа. Поточний контракт з Москвою закінчується о 10:00 1 січня 2020 року, але українські експерти сходяться на думці: транзит якийсь час буде продовжуватися і після закінчення строку контракту, питання тільки в його обсягах.
Читайте такожУ Міненерго Росії зробили заяву щодо транзиту газу через Україну
"Розрив контракту малоймовірний, оскільки Стокгольмський арбітраж переніс розгляд позову Газпрому про розірвання контракту на 2021 рік. Якихось серйозних передумов припинення в поточному році я не бачу", - сказав співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич, коментуючи заяву Коболєва про можливу "гру Газпрому на вентелі".
Глава Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко пояснив нам, що навіть при підсумовуванні потужностей Північного і Турецького потоків, потреби Європи повністю покриті не будуть.
"ПП-2 відразу не запрацює на повну потужність, на це знадобиться від півроку до року. Крім того, і Росії, і Європі все одно потрібна наземна ГТС в якості резерву для непередбачуваних ситуацій. Тобто, якісь гілки все одно доведеться залишати", - каже Дяченко.
Однак, перспективи нового довгострокового контракту зовсім неочевидні – оскільки які-небудь зрушення в переговорах відсутні. Якщо контракт підписаний не буде, існують кілька варіантів розвитку ситуації, один з них – транспортувати газ на підставі наявної в Україні нормативної бази: щомісяця або навіть щодня підписувати номінації, які потім будуть виконуватися.
"Це ненормальна ситуація, але можлива. Тому що альтернатива цьому - наприклад, визнати надходження газу після 1 січня в українську трубу контрабандою, - каже Дмитро Марунич. - В такому разі транзит припиниться, тому що газ повинен бути заарештований рішенням компетентних органів з усіма витікаючими. Є варіант, у якому Газпром припиняє транзит з 1 січня, посилаючись на відсутність контракту. Але всі ці сценарії негативні як для України, так і для Росії".
Навіть якщо вдасться домовитися з російською стороною, з 2020 року все одно почнеться скорочення обсягів транзиту. Наскільки воно буде відчутним, залежатиме від президентських і парламентських виборів. Іншими словами - від того, якою буде внутрішньополітична ситуація, і хто буде в кріслі Нафтогазу.
"Є надія, що, коли в Україні буде новий президент вже не буде самого Коболєва, - говорить економіст Олександр Охріменко. - Коболєв – ставленик чинної влади і його заяви – це чергове нагнітання і створення панічних настроїв в надії залишитися на своєму посту. За великим рахунком, якщо нормально керувати НАК, можна спокійно вирішити і питання транзиту газу".
Подовжений 20 березня контракт з Коболєвим зовсім не є запорукою того, що менеджер пропрацює до його закінчення. Кабмін, як загальні збори акціонерів може вносити зміни в контракти, так і права наглядової ради "Нафтогазу", так що рішення про зміну голови правління після виборів не можна виключати.
"Глава НАК може змінитися одним з перших при зміні влади. З Соркіним або Тігіпком, в їх перебуванні головами НБУ, також підписували довгострокові контракти, що не заважало при необхідності звільняти цей пост. Якщо буде політичне бажання і контракт буде переглянутий", - пояснив економічний експерт Андрій Блінов.
Глава Єврокомісії Марош Шефчович заявив, що новий раунд тристоронніх переговорів запланований на травень цього року. Попередня зустріч за участю глави МЗС Клімкіна закінчилася нічим, і експерти кажуть, що є ймовірність повторення історії. Одним з виходів вони називають прямі переговори з Газпромом.
"Зрозуміло, що Коболєв давно вже повинен піти з посади, або переступати через свою гординю і йти домовлятися з росіянами, - вважає політичний експерт Тарас Загородній. - Якщо ми будемо показувати, що ми ненадійні партнери, нас швидше викинуть з переговорного процесу, а німці будуть закликати швидше добудувати Північний потік-2 і забути про Україну як про основний транзитер російського газу. Це стане ударом по фінансовому стану НАК, тому що 2/3 його прибутки – це прибутки від транзиту. Це стане ударом і по громадянах, тому що, як показує практика, свої провали Нафтогаз перекладає на українців у вигляді додаткових зборів".
У самій Єврокомісії вже назвали рішення, яке вважають оптимальним – транзитний контракт терміном на 10 років + комерційно життєздатні об'єми (60-80 млрд кубометрів), які дозволять залучити інвестора і провести модернізацію української ГТС. Дмитро Марунич скептично ставиться до ймовірності втілення побажань ЄК.
"Я сумніваюся, що контракт буде довготривалою", - говорить експерт.
Більш того, в коментарях Главреду заслуговують довіри джерела повідомили, що підсумком практично повної відсутності діалогу між сторонами може стати розблокування переговорів тільки до кінця року, орієнтовно – в листопаді, після формування нового Кабміну і коаліції. Одна з причин: наполегливе бажання Газпрому врегулювати стокгольмську справу мировою угодою та очікування представників Києва, готових обговорювати можливість отримання присуджених Україні $2,56 млрд у вигляді газу, фіксованої ціни або знижок при прямих поставках з Росії. Інша причина, частково випливає з першої: попередні зустрічі зміцнили Олексія Міллера і міністра енергетики РФ Олександра Новака в думці, що Андрій Коболєв є стороною недоговороздатною. Це також не сприяє пошуку компромісу між держкомпаніями, і це одна з причин, чому Газпром не хоче підписувати з Україною довгостроковий контракт, за яким затверджуються і фіксовані обсяги прокачування.
Приїзд на переговори до Брюсселя Клімкіна, людини, яка реалізує зовнішній курс президента Порошенка, в черговий раз підтвердив – у газових переговорах як і раніше зберігається висока політична складова. В інших областях проблема так гостро не стоїть: Росія як і раніше займає перше місце у списку торговельних партнерів України, туди йде наша металургійна і аграрна продукція, хімпром, сюди надходять інвестиції, бензин, мазут, антрацит та кокс, хімпром, Твели, і навіть, як нещодавно з'ясувалося, запчастини для ВПК. Але перемога в Стокгольмі для Порошенка носила важливий іміджевий характер, поряд з томосом, реверсом і безвізом – не виключено, що саме з цієї причини дане питання не розглядалося принципово, тим більше - напередодні президентських виборів.
"Мирова угода дійсно важливо для Газпрому, але це хороша переговорна позиція і для Андрія Коболєва – навіть ті судові рішення, які були прийняті. Ці фактори можна було використовувати для досягнення компромісу, але поки цих рухів я не бачу. Відповідно, і травнева зустріч, найімовірніше, завершиться нічим. – відзначає директор енергетичних програм Центру світової економіки і міжнародних відносин НАН України Валентин Землянський. - Про що можна домовлятися, якщо нашу делегацію очолює міністр закордонних справ? Нафтогаз і Газпром повинні обговорювати суто фінансові і технічні моменти, режими і тарифи, політичні питання повинні вирішуватися на іншому рівні. А Клімкін, на переговорах обговорює, Росія агресор чи не агресор, це розмова "ні про що".
Довгостроковий контракт з Газпромом, який буде вигідніше біржової ціни Баумгартена (прийнята в квітні 2016 т. н. формула "Дюссельдорф+", в основі якої лежать котирування австрійського хаба NCG + вартість доставки газу до україно-словацького кордону) можна зробити висновок – але для цього, як мінімум, доведеться винести за дужки питання політики.
"Давайте будемо реалістичними і прагматичними: "Газпром" – єдина компанія, яка може заповнити українську трубу, а транзит – ключове питання для нашої країни, це +/- $3 млрд щорічно. Питання тільки у форматі заповнення: консорціум з участю європейців і американців, або довгостроковий контракт з Газпромом, говорить Тарас Загородній. - У будь-якому разі, зараз в України немає інших представників, які б мали мандат на переговори та рішення.
"Так, на зустрічі з Міллером і Медведєвим Бойко не був уповноважений вести переговори, це були швидше за попередні бесіди. Але зустріч показала, що з іншим керівником НАК Нафтогаз за столом переговорів можна виробити нормальну програму, дорожню карту, яка зняла б наболілі питання, - зазначає Олександр Охріменко. - Переговори навряд чи будуть іти просто, але при бажанні можна і зберегти транзит, і домовитися про адекватну ціну, і розв'язати проблему газу в Україні. Це цілком реально, потрібна тільки політична воля – парламенту, Кабміну і президента".
Попри політичну повістку, Україні, найімовірніше, доведеться йти на прямі або тристоронні переговори з Газпромом і шукати компромісні рішення. Київ давно хоче створити консорціум за участю європейських партнерів, яким можна було б делегувати права переговорів з Газпромом, але поки безуспішно.
"Це характерна для нашої влади спроба перекласти відповідальність. Замість того, щоб останні три роки (а з моменту прийняття "Закону про ринок природного газу" часу і можливостей було задосить) займатися своїми прямими обов'язками - реформуванням управління газотранспортної системи, створення незалежного оператора - Коболєв займався піаром. Тим самим він займається і зараз. Заяву про припинення транзиту - чергова спроба виправдати прорахунки: залучення позики, бездарну фінансову політику (інакше навіщо компанії з доходами понад $1 млрд займати кредити під закачування газу?), виділення Укртрансгазу (15 лютого повинен був бути створений незалежний оператор і відправлений на сертифікацію в Єврокомісію)", - каже Валентин Землянський.
Фахівці кажуть, що західні компанії-учасники, присутні на попередніх консультаціях з Кабміном, зацікавлені в оренду частини труби на якомусь одному напрямку, а не в купівлю 49% ГТС і не за $7 млрд, вкладати у модернізацію не готовий ніхто. Це означає, що при обсягах в 30-40 кубів частина магістральних труб перестане використовуватися, і перед Україною постає проблема з постачанням українських домогосподарств. Теоретично, вберегти частину ГТС від демонтажу могло б входження в консорціум поряд з європейцями російських компаній, але такий варіант зараз не розглядається з політичних причин і внаслідок необхідності перегляду законодавчої бази.
Спочатку ідея консорціуму із залученням учасників з країн-членів Енергетичного співтовариства належала Арсенію Яценюку, в 2015-му році він навіть погрожував подати у відставку, якщо парламент закон не прийме. За задумом екс-прем'єра, саме увійшов в консорціум партнер повинен був домовлятися з російською стороною про транзит. У підсумку, через чотири роки, консорціум створений не був, переговори з його участю не відбулися, а у влади додалося головного болю, оскільки:
Досі не створена юридична та нормативна база для його створення.
Вхід в консорціум (а також будь-яку область трубопровідного транспорту) будь-яким російським компаніям заборонено законом.
Західні компанії не виявляють великої зацікавленості, задовольняючись на даний момент статусом консультантів.
Проблема полягає і в тому, що в Раді не бажають голосувати за поділ по моделі "Ownership Unbundling", що передбачає можливість викупу часток (приватизацію). А альтернативна модель, "Independent System Operator", з передачею труби в господарське відання, згідно з якою Нафтогаз зберігає активи в структурі, менш приваблива для європейських компаній, які побоюються потенційного втручання в діяльність НАК оператора. Але навіть якщо європейські компанії виявлять бажання взяти участь у долі і розвитку української труби, влади повинні провести необхідні зміни в законодавстві в парламенті, уточнив Валентин Землянський.
"Потрібно вносити зміни в підготовлюваний законопроект про концесії, або в статтю 7 закону про трубопровідний транспорт, тобто змінювати заборону на приватизацію ГТС", - говорить експерт.
Читайте також"Нафтогаз" подав на розгляд фінплан на цей рік - Коболєв
Зараз у влади є кілька варіантів: вносити правки в постанову № 496 від 2016 року і закон "Про ринок природного газу" для залучення західних компаній, укладати прямий контракт з Газпромом або повернутися до перегляду законодавчої бази та скасувати заборону компаній з РФ. Крім того, доведеться переглядати транзитний тариф, в односторонньому порядку встановлений регулятором за наполяганням Нафтогазу "прискореної амортизації ГТС"; тариф, який зараз в 2,5 раза вище контрактного - і який "Газпром" все одно не платить.
Втім, як зазначає Андрій Блінов, політична складова з переговорів не зникне і після виборів, особливо - при варіанті підписання прямого контракту з країною, визнаної на рівні парламенту агресором.
"Тому я не виключаю, що Кабмін повинен буде дати повноваження керівництва НАК підписувати ті чи інші угоди, як це було в 2009 році з пріснопам'ятним контрактом імені Тимошенко/Дубини. Швидше за все, контракт буде полягати в останній момент, за місяць до закінчення транзиту, як це завжди було в російсько-українських газових війнах"
Відсутність двостороннього договору або договору у трикутнику Україна-Європа-Росія, по суті, означатиме поступове відмирання української газотранспортної системи, яка буде йти паралельно падіння транзиту до критичного рівня, коли українська труба перестане бути рентабельною.
Рентабельність газотранспортної системи за поточні ставки можуть зберегти щорічні ~50 млрд кубів транзиту. Технологічним же обсягом, необхідним для поставок газу в східні області України, експерти називають 30-40 млрд кубометрів в рік. І якщо цих обсягів країна позбудеться, доведеться задирати транзитну ставку з ризиком втратити взагалі всяке наповнення з боку Росії, а також змінювати режим роботи ГТС:
"У нас всі сховища знаходяться на заході, а компресори працюють зі сходу. – пояснює Сергій Дяченко. - Тому працює заміщає схема – у східні області йде частина транзиту, а потім відібраний газ компенсується із сховищ на заході".
Газпром на цю схему закривав очі, а Україна мала можливість заощадити, але в разі фактичного реверсу Україні доведеться прокачувати газ через всі свої компресорні станції, на яких буде спалюватися певний обсяг палива. Відповідно, собівартість доставки зросте і в підсумку ляже на плечі споживачів. Крім того, Києву після припинення транзиту (і, як наслідок, віртуального реверсу) доведеться покривати доставку блакитного палива до кордону України по трубах або Словаччині та Чехії або Польщі.
Втім, як сказав нам Валентин Землянський, система не витримає роботи у фізичному реверсі(2009), якщо російський газ перестане надходити в українську трубу:
Це загрожує з урахуванням її стану. Зупинка транзиту дорівнює відмови від використання української ГТС у середньостроковій перспективі
ПП-2, де чим більше обсяг завантаження, тим нижче транзитний тариф, вигідніше і Європі, і Росії – відповідно, і завантажувати його будуть намагатися максимально. Крім того, з початку 2019 року Росія стала лідером з поставок у ЄС скрапленого газу, очевидно, буде їх нарощувати, що також дозволить задовольнити європейські потреби в обхід України.
У підсумку неминуща цінність незалежної України, її ГТС, має досить непевні перспективи – у випадку низького завантаження її зміст і модернізація ляжуть важким тягарем на бюджет, особливо з урахуванням втрати транзитного збору. Звинувачувати в цьому влади можуть самі себе. Поки Порошенко, Клімкін і Нафтогаз воювали з ПП-2, Україна впевнено рухалася до колапсу в газовій галузі та енергетичної бідності: ні одна задача, яка стояла перед Коболєвим і Вітренко в момент їх заступання на пост не була вирішена – від питання недообліку газу на кордоні і анбандлінгу до модернізації та зростання внутрішнього видобутку. Програма 20/20 провалена, внутрішній видобуток падає другий рік поспіль, її собівартість зросла до абсурдних $300, на компресорних станціях "згорає" 1,5 млрд кубів, тарифна заборгованість зростає гігантськими темпами, шанс хоча б частково зняти залежність від імпорту (а в перспективі стати навіть нетто-експортером) обернувся важким кризою – консорціуму немає, а у форматі ISO не буде і модернізації ГТС. Замість спроб домовитися з Газпромом і зберегти для повільно висхідної навіть з урахуванням "низької бази" економіки кількасот мільйонів – закритий московський офіс НАК. Навіть якщо Snam і Eustream, найбільш зацікавлені в консорціумі, все-таки прийдуть в Україну і зуміють домовитися з Газпромом, вони просто візьмуть в лізинг частину труби, а з іншою системою Україні доведеться розбиратися самостійно. У разі нульового транзиту" – консервувати.
