В Україні публічно заговорили про можливість виходу з Мінських угод. Так, політична партія «Голос» виступила за вихід України з Мінських угод та «заморожування» ситуації для того, щоб держава могла спочатку зміцнити власні позиції. Крім того, міністр закордонних справ Вадим Пристайко заявив, що в разі провалу саміту «нормандської четвірки» Україна готова розглянути можливість виходу з мінського процесу.
Важливо зазначити, що Мінські угоди від самого початку були антиконституційними. Україна не мала жодних формальних зобов’язань, відповідно до цих угод. Їх підписував особистий представник президента Порошенка Леонід Кучма, який не мав на це жодних повноважень. Адже президент, згідно з Конституцією України, не має права передавати комусь свої повноваження. Відтак, ми не повинні брати на себе відповідальність за угоду з агресором-Росією та терористами «Л/ДНР», яка передбачає узгодження з ними ймовірного внесення змін до Конституції чи порядку проведення ймовірних місцевих виборів. Такі повноваження може мати лише Верховна Рада, а вона і до сьогодні не затверджувала Мінські угоди.
Тому взагалі є питання про те, наскільки ці угоди є легітимними, враховуючи, що вони випадають із конституційного поля України.
Інший важливий момент – чи може Україна пропонувати альтернативне бачення шляху виходу з конфлікту, альтернативний майданчик? Могла і мусила!
Для цього Верховна Рада ще попереднього скликання повинна була сформувати групу, яка б була уповноважена на ведення переговорного процесу із союзниками, агресором або, якщо би захотіли, із терористами «Л/ДНР». Однак цього не зробила ані попередня Верховна Рада, ані нинішня.
Інший важливий момент – чи може Україна пропонувати альтернативне бачення шляху виходу з конфлікту, альтернативний майданчик? Могла і мусила!
Прикро, що нова влада, на жаль, також не мала і не має жодних альтернативних проектів, тому так само призначила Леоніда Кучму представником України в мінському переговорному процесі. Відповідно, це означає, що альтернативного плану у України поки що немає.
Але для того, щоб вийти з нелегітимного процесу, потрібно мати власне бачення шляху виходу з ситуації. Недостатньо просто сказати, що ми виходимо з мінського процесу – потрібно ще й окреслити власні пропозиції, як тоді діяти без «Мінська».
Одна з таких пропозицій тезово прозвучала від президента Зеленського. Він говорив про необхідність розширення «нормандського формату» і залучення до переговорів Сполучених Штатів Америки і Великобританії. Ця пропозиція була озвучена публічно, але, як відомо, ці країни поставилися до неї доволі прохолодно (цього, в принципі, і варто було очікувати). Однак це зовсім не означає, що, якби українська сторона протягом певного часу наполягала на цьому варіанті, то і надалі не було б шансів на таке розширення кола переговірників. Просто для цього потрібно наполегливо працювати.
На даний момент, на жаль, риторика української влади змінилася, і влада взялася за впровадження «формули Штайнмайера», яка є логічним продовженням мінського переговорного процесу.
Отже, ми бачимо, що власних пропозицій щодо альтернатив мінському переговорному процесу нова влада не дає. Тому перед тим, як говорити про вихід із мінського процесу, вона спочатку повинна сформулювати власні пропозиції. Тоді вже можна буде наполягати на недотриманні Мінських угод й брати собі в союзники Францію, Німеччину та, ймовірно, Великобританію, США і Польщу, або, на базі нових українських вимог, виходити до іншого компромісного варіанту (якщо, звісно, йдеться про пошук компромісу).
Наразі ці українські вимоги не сформульовані. І, доки цього не робимо ми, ці пропозиції та умови формулюють за нас, той же Штайнмайер. Поки що немає українського варіанта, від якого можна було б відштовхуватися.
Хоча поступово в інформаційний простір закидається так звана формула Зеленського. Очевидно, вона повинна бути більш чітко окреслена – просто назви замало. Слід пояснити суспільству, у чому ця формула полягає, і що буде, якщо вона не буде прийнята. А просто вихід із мінського процесу – це не проект. Повинні бути чітко окреслені наші пропозиції, що це буде: чи то стіна між «Л/ДНР» і нами, чи то припинення всіх гуманітарних та економічних стосунків, чи то вивезення з цієї території населення, чи то забезпечення цього населення житлом і роботою. Всі ці пропозиції повинні бути окреслені та формалізовані у вигляді певного документа.
Для того, щоб була реалізована пропозиція Зеленського про розширення формату, як мінімум, повинні погодитися США та Великобританія, до яких, власне, і апелював Зеленський. І Росія – також, як би неприємно це для нас не було. Але якщо ми говоримо про окупацію цих територій, то ми говоримо й про відповідальність Росії за те, що там відбувається.
Інша справа, що Україна ніде чітко не зазначала, що робити поза «Мінськом»…
Так чи інакше, нам доведеться отримати згоду на такий формат усіх сторін, які будуть до нього залучені, бо інакше ми будемо засідати самі з собою. І, можливо, нам доведеться шукати неприємні для багатьох точки дотику після залучення до такого формату. Це – важкий процес. І межа компромісів може бути неприйнятною для української держави, і тоді також має бути озвучена інша українська позиція. Адже якщо пропозиції Росії будуть неприйнятними для України, то що тоді? Ми ж не можемо просто вийти з «Мінська» і «війну не продовжувати, а війська розпустити», як говорилося у формулі Троцького. Йдеться про реалізацію іншого бачення шляху виходу з конфлікту на Донбасі. От яким є це бачення зараз? Ми хочемо збереження нинішнього статус-кво із корупцією, контрабандою, щоденними обстрілами, чи маємо інше бачення? Якщо це «інше бачення» у влади є, ми повинні про нього почути.
До речі, багато говорять, що відмова від «Мінська» призведе до зняття санкції з Росії. Однак це не є правдою. Санкції не прив’язані до Мінських угод. Вони прив’язані передусім до агресії Росії. І ніде не говориться, що Україна повинна здатися або йти всупереч своєму суверенітету чи національним інтересам.
Інша справа, що Україна ніде чітко не зазначала, що робити поза «Мінськом»…
Я неодноразово вже озвучував власне бачення того, що потрібно робити, аби не було обстрілів і не страждало цивільне населення. На мою думку, потрібен максимальний розрив економічних стосунків та вивезення з ОРДЛО всього населення із обов’язковим забезпеченням цього населення житлом, роботою і соціальними гарантіями. А для цього нам потрібно залучити і європейську, і американську допомогу, бо в попередні періоди вона просто розтринькувалася і використовувалася неефективно.
Та Україна мовчить і нічого не пропонує. А якщо ми не озвучуємо свій сценарій дій, то рано чи пізно ми будемо змушені виконувати чийсь чужий.
Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру дослідження політичних цінностей
