Позови України до Російської Федерації у Міжнародному суді ООН у Гаазі мають велике політичне значення. Адже українське суспільство чекало і хотіло бачити судові справи проти Росії на міжнародному рівні. Міжнародний суд ООН є головним судовим органом сучасного міжнародного права, тож звернення України саме туди є цілком логічним.
З точки зору юридичних перспектив, варто зазначити наступні нюанси. Передусім, Міжнародний суд ООН, зазвичай, працює і приймає до розгляду позови по справах, де обидві сторони погоджуються на його юрисдикцію. Це — не український суд, де відповідач може не з’явитися на засідання суду. І саме ті дві конвенції, про порушення яких Росією говорить Україна — про протидію фінансуванню тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, прописують обов’язкову юрисдикцію міжнародного суду. Тобто вони прописують такий механізм, коли держава-відповідач (Російська Федерація) не може не прийти до суду в якості відповідача. Видається, що саме через це і були обрані ці дві конвенції.
Перспективи розгляду цих справ можуть бути різними. Передусім, слід зазначити, що справа буде слухатися декілька років — це точно. Спочатку Міжнародний суд ООН буде вирішувати взагалі, чи має він юрисдикцію слухати ці справи, а вже потім буде вирішувати справи по суті. Таким чином, можна навіть не сумніватися, що все це триватиме кілька років.
Від української сторони знадобляться беззаперечні і серйозні докази і доводи того, що факти дискримінації кримських татар в Криму породжені саме їхньою національністю та етнічним походженням, а не політичними поглядами чи громадянською позицією.
Хочеться вірити, що Україна і команда юристів, яка представлятиме Україну, зможуть довести факт порушення Російською Федерацією цих конвенцій. Адже зараз виникають певні сумніви…
Скажімо, 17 січня був опублікований коментар Міністерства закордонних справ Російської Федерації, який є дуже знаковим. Зокрема, в ньому говорилося, мовляв, причому тут «терористи в Донецьку і Луганську», адже це не терористи, а сторони-підписанти Мінських угод. На мій погляд, це той аргумент, з яким українській стороні необхідно працювати дуже серйозно. Тому що, справді, якщо ми вважаємо цих людей терористами, то чому ми сідаємо і підписуємо з ними якісь угоди про врегулювання конфлікту чи реінтеграцію територій? Тут знадобиться застосовувати дуже серйозну юридичну аргументацію.
А щодо питань про расову дискримінацію, то від української сторони знадобляться беззаперечні і серйозні докази і доводи того, що факти дискримінації кримських татар в Криму породжені саме їхньою національністю та етнічним походженням, а не політичними поглядами чи громадянською позицією.
Все це можна зробити, але за умови кропіткої і серйозної юридичної роботи. Тож те, що Україна подала позов, — це добре. Тепер потрібно буде декілька років серйозно працювати, щоб його виграти.
Що стосується прохання України запровадити тимчасові заходи, спрямовані на запобігання продовженню порушення прав людини з боку Росії, то це — загальний механізм, який передбачає, що сторона, яка подає позов до суду, має право просити про застосування тимчасових заходів або, як в Україні вони називаються, про застосування «заходів забезпечення позову». Наприклад, Україна як держава-позивач може просити про припинення переслідування кримських татар — про загальновідомі і зрозумілі речі. І Російська Федерація, як сторона у спорі, буде змушена їх виконувати. Як вона буде їх виконувати — це вже інше питання.
Це буде вкрай важка для України судова справа. Які докази є у МЗС та уряду України для того, щоб надати їх у Міжнародний суд ООН, звісно, ми не знаємо
На мій погляд, можуть бути вимоги, скажімо, припинити переслідування кримських татар, дозволити їм свободу віросповідання в будь-якій мечеті, припинити постачати паливні матеріали чи зброю бойовикам на Донбас. Але як до цих прохань поставиться Міжнародний суд — питання, бо, знову ж таки, чи є на сьогодні юридично встановлений факт того, що, наприклад, Росія постачає на Донбас зброю і паливо. Юридично зафіксованого факту, напевно, немає. Тож і на розгляд цього прохання піде певний час — суд має визначити, які прохання України він може задовільнити по тимчасовим заходам, а які — ні.
Загалом, це буде вкрай важка для України судова справа. Які докази є у МЗС та уряду України для того, щоб надати їх у Міжнародний суд ООН, звісно, ми не знаємо. Але це дуже складна справа, з дуже неясними перспективами. Хочеться вірити, що Україна зможе її виграти.
Антон Кориневич, кандидат юридичних наук, асистент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
