Чому європейці злякалися енергетичних санкцій США проти Росії

Михайло Гончар
13:17, 27 липня 2017
19065 0
Думка

Якби історії з посиленням американських санкцій проти Росії не було, її потрібно було б вигадати. Бо завдяки їй на поверхню вилізла вся прогнилість євробюрократії в окремих європейських інституціях. Адже ситуація показала, що європейські цінності закінчуються там, де починаються гроші «Газпрому» (або російські гроші). Тому що логічного пояснення такої емоційної відповіді і надзвичайно швидкої реакції з боку Європейської комісії просто не існує.

Україні завжди говорили, в тому числі й гості з Брюсселя, про те, що Євросоюз неквапний, довго осмислює і шукає консенсус, бо ж 28 країн-членів. А тут ми побачили практично миттєву реакцію. Такої реакції ми не спостерігаємо, коли відбувається російська агресія. Але тільки-но зачепили інтереси окремих російських компаній і урядів країн-членів ЄС, з’явилася швидка реакція.

Це говорить про те, що насправді обсяг зв’язків між Росією і окремими членами ЄС значно більший, ніж його показують цифри двостороннього товарообігу, обсягів поставок газу, нафти і нафтопродуктів. По суті, йдеться про те, проти чого свого часу застерігав американський президент Рональд Рейган, коли попереджав європейців (тодішня адміністрація США виступала проти трубопровідних проектів із Радянським Союзом) про те, що це приведе до збільшення залежності Європи від постачань енергоресурсів із Росії і матиме політичні наслідки.

Шредер офіційно перейшов на службу до «Газпрому» після завершення своєї канцлерської кар’єри. Але цілком можна припустити, що, перебуваючи на своїй посаді, він сприяв Росії у реалізації проектів типу «Північний потік-1».

Зараз, через три з гаком десятиліття, саме це і спостерігаємо.

Сьогодні поширюється меседж, що американські санкції, мовляв, розкололи європейську і трансатлантичну єдність. Проте, це зробили не американські санкції — це Росія розколола трансатлантичну та європейську єдність, пропонуючи такі проекти як «Північний потік-2». Поміж іншим, це і є мета Росії, не залежно від того, буде «Північний потік-2» чи не буде. Але свою «місію» цей проект уже певною мірою виконав. Звісно, ще зарано говорити про розкол як такий, але тріщина вже з’явилася.

Причина цього криється не в американських санкціях. Причина — в Європі. Рівень «шредеризації» європейського політикуму більш високий, ніж ми собі уявляємо. Так, Шредер офіційно перейшов на службу до «Газпрому» після завершення своєї канцлерської кар’єри. Але цілком можна припустити, що, перебуваючи на своїй посаді, він сприяв Росії у реалізації проектів типу «Північний потік-1».

Тому нинішню реакцію на санкції США в енергетичній сфері проти Росії я б не називав європейською — я б називав її реакцією брюссельської бюрократії. Вона показує, що насправді таких «шредерів» у Брюсселі і ключових країнах-членах ЄС (Німеччині, Австрії і Франції) сидить немало. Тому це питання транснаціональної газової корупції.

Чому це не є реакцією ЄС, хоча заяви лунають із боку Єврокомісії? Наприклад, президент Литви Даля Грібаускайте категорично підтримала американські санкції. Натомість МЗС Франції назвало їх такими, що суперечать міжнародному праву взагалі. Тобто якщо у ЄС немає консенсусу, ми не можемо говорити, що це — консолідована позиція спротиву Європейського Союзу американським санкціям. Це — ще не консолідована позиція спротиву групи країн, які хоча і є «важковаговиками» в ЄС (Німеччина, Австрія, Франція), але вони не відображають позицію всього ЄС. Це, радше, три проти десяти. Але в Берліні завжди люблять підкреслювати, що у Євросоюзі кожна країна має рівний голос — що Німеччина, що Мальта. Але якби це було так, ЄС не мав би взагалі дозволяти реалізацію проекту «Північний потік-2», оскільки нема консенсусу всередині ЄС, і більшість країн-членів ЄС проти цього проекту…

Європі зараз вигідно показувати, що все це — «інтриги американців», спрямовані проти енергетичної безпеки Європи.

Світ клином на російському газі не зійшовся, і є можливість вибору інших варіантів. Чомусь у Єврокомісії та Європарламенті не здіймали галасу з приводу того, куди подівся проект газопроводу «Набукко», який свого часу був визначений пріоритетом №1 для посилення газової та енергетичної незалежності ЄС і диверсифікації поставок газу до ЄС. А цей проект поховали ті ж, хто його ініціював — австрійська компанія, яка потім підтримувала «Південний потік», а тепер підтримує «Північний потік-2». Ось де поле для розслідування! Як компанія, яка ініціювала пріоритетний проект «Набукко», стала його гробарем та активним проштовхувачем проекту, який суперечить європейському енергетичному законодавству? Адже ні диверсифікації джерел, ні диверсифікації маршрутів, ні диверсифікації постачальників у випадку «Північного потоку-2» немає: джерело — те саме, Росія, маршрут — той самий, із Росії, постачальник — той самий, «Газпром».

Американці, спостерігаючи непослідовність і повний відхід Брюсселя від того, що записано в європейському енергетичному законодавстві, розуміючи, куди далі рухається російська експансія (вона спрямована не тільки проти України — вона зсередини підриває Європу), спрацювали на стримування цієї експансії. А, враховуючи, що американці до вирішення проблеми підходять стратегічно, можливий і ще наступний пакет санкцій, який матиме «дробильний» характер. Цей пакет знищить «хотєлки» і «іграшки» Путіна, якими є трубопровідні проекти, зокрема, й «Північний потік-2». Але цей інструмент вони, напевно, приберігають для випадку, якщо Росія розпочне збройну агресію. Тому американці спрацювали цілком логічно, виставивши серйозні запобіжники.

В цій ситуації і проявила себе проросійська «п’ята колонна» в Європі. Зараз засвічується майже вся російська агентура, яка є в політичному, економічному, експертному та інших середовищах. Всі обрушилися на США — мовляв, вони не проконсультувалися з союзниками. Але ця теза абсолютно фальшива.

Європі зараз вигідно показувати, що все це — «інтриги американців», спрямовані проти енергетичної безпеки Європи. Це — повна нісенітниця. Тому що такі проекти як «Північний потік-2» залежні від Європи, а не диверсифікують її енергозабезпечення.

Проте я не думаю, що американці почнуть відігравати історію з санкціями назад. Цей механізм навряд чи спрацює зворотно, оскільки, якщо це станеться, це означатиме тріумф Путіна. Хто-хто, а американці не дадуть тріумфувати діячам типу нього.

Михайло Гончар, експерт з енергетичних питань, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»  

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter