Наша кримська команда вже 10-й рік працює з фактами. Це OSINT, порушення санкцій, маршрути танкерів, вантажопотоки, цифри, таблиці. Тому не впевнений, що мені вдасться поетично мріяти про післявоєнну конфігурацію світової безпеки та відновлення світового порядку, заснованого на правилах. Але спробую, спираючись на факти, сформулювати деякий набір початкових умов або "рамку" для "мрій про майбутнє", рекомендацій політикам та експертній спільноті, виходячи з суворої реальності.
Одразу скажу, що в прогнозах не варто сподіватися на приліт "чорного лебедя" до Росії. Прилетить – добре. Не прилетить – ну, що поробиш.
1. Ніхто в світі зараз не спрогнозує, коли закінчиться війна. Війна не закінчиться з виходом на державний кордон України 1991 року. Кінець війни – це мирна угода з Росією. До цього Україна не стане членом НАТО. Туреччина до закінчення війни не відкриє Босфор для військових кораблів країн НАТО (і Росії теж).
2. Треба виходити з того, що Росія витримає довгу війну. Навіть дуже довгу. Найкращі світові економісти, міжнародні фінансові інституції, а за ними й політики, драматично помилилися в прогнозуванні впливу санкцій – економіка Росії витримала, пристосувалася, переорієнтувалася на Глобальний Схід.
Не вірте, коли чуєте про зменшення. Це неправда
Чорне море стає все більшим джерелом прибутків Росії для продовження війни. Рекордні 5 млн тонн сирої нафти в кожному з останніх 4 місяців (в квітні 2022 було 3,5 млн) та 4 млн тонн дизельного палива (в квітні 2022 було 2,4 млн)… Не вірте, коли чуєте про зменшення. Це неправда.
Не можна вірити й зменшенню доходів від експорту нафти. Просто частина вартості нафти залишається на закордонних рахунках та використовується для закупівель "паралельного імпорту".
На сьомому місяці ембарго на морську російську нафту та 5-му місяці ембарго на нафтопродукти зростає кількість порушень цього ембарго. Це десятки танкерів, в тому числі ті, що - ще раз скажу, в умовах ембарго - здійснюють декілька прямих рейсів на місяць до портів США, Нідерландів, Франції, Бельгії, Іспанії, Італії, Греції.
За 1 півріччя 2023 року морська перевалка зерна Росії зросла у 2,2 рази, мінеральних добрив – в 1,6. Вантажообіг портів Чорного моря за півріччя: Новоросійськ - (+11,0%), Туапсе – (+38,5%), порт Кавказ – (зростання у 2,2 рази), Ростов-на-Дону - (+35,7%).
3. Навіть часткова воєнно-економічна ізоляція величезної за розмірами держави в умовах сучасної глобальної економіки поки виглядає неможливою. Росія поновила та навіть перебільшила показники 2021 року по імпорту складних товарів/приладів/компонентів подвійного призначення. Саме через ці країни.
Так, логістика більш дорога, більш тривала. Але – це некритичні збільшення. Кордон Росії з Китаєм, Монголією, Казахстаном – це 15 285 км. Туреччина – 350 км по морю, 1 день для морського судна. Вірменія, Грузія – поруч.
4. Так, ми відчуваємо, що глобальний світ все більше ділиться на дві частини за ознакою відношення до Великої війни. Однак ЄС та США не поширять в повному обсязі експортні обмеження на країни, що названі вище… Тобто, так званий паралельний імпорт мікропроцесорів, точної оптики, різних приладів для виробництва ракет, буде існувати.
5. Сподіватися на швидку дезінтеграцію Росії, на мою думку – поки передчасно. Так, її найбільш слабке місце – архаїчна негнучка вертикальна система управління. Це виявилось ще під час відомих рейдів на Білгородщину. Але політичне поле зачищене, опозиція відсутня. Імперскість мислення –іманентна властивість не тільки російських чиновників, але й інтелектуалів та "глубінного народа". І це – будемо сподіватися, лише на деякий час – запобіжник від дезінтеграції.
Держава-воїн стає історичною місією України
6. Україна – включно з Чорним морем – вже стала і в осяжній перспективі залишиться своєрідною фронтирною державою – величезною територією постійної тривалої конфронтації між західною цивілізацією і російським варварством. Це держава-воїн. І це стає історичною місією України.
7. Ця "фронтирність" не утримається, звичайно, в кордонах України. Вона вже поширюється й буде поширюватися. І не тільки на Великий Чорноморський регіон, але й на найближчих сусідів і, де-факто, союзників – Польщу та країни Балтії.
Тобто ми маємо перспективу створення такого поділу (або захисного щита і шлюза водночас) на Європейському континенті з кількох країн.
8. Чорне море перетворюється з задвірок Європи на її, в повному сенсі слова, життєво необхідну складову. Це звичайно досить невесела іронія. Це наслідок постійної недооцінки та дефіциту уваги старої Європи до нього в останні десятиліття.
А тепер про те, які б рекомендації наша команда надала стосовно цього комплексу світових проблем.
По-перше, ми маємо допомогти цивілізованому світу одночасно усвідомити глобальну небезпеку Росії й перестати боятись Росію.
Чим далі від Росії розташовані країни, тим більше вони її бояться
Саме цей ірраціональний страх – причина багатьох процесів та рішень. Багато країн сусідів, переважно тих, хто на собі відчув, що таке Російська імперія, вже перестали бояться. Але чим далі від Росії розташовані країни, тим більше вони її бояться. Це гуманітарна проблема, яка стає безпековою.
В цьому контексті нам необхідно досягти, щоб наші друзі зрозуміли: Росія – це не звичайна держава, просто з відхиленнями. Що це – територія, яка управляється своєрідним кримінально-гебешним конгломератом, а конституція та решта атрибутів – це просто фальшивий фасад.
По-друге, паралельно з подоланням цього страху, ми можемо просувати такі ідеї:
- що країни Чорного моря прямо зараз мають створити постійні військово-морські групи для захисту безпеки своїх власних газових родовищ на шельфі; для захисту морських перевезень (свободи судноплавства); для боротьби з морськими мінами;
- що безпеку судноплавства і газових платформ треба прикривати не тільки з моря, але й з повітря та щитом протикорабельних ракет;
- що вже перезріло питання створення Чорноморського командування НАТО (або командування міжнародних сил з підтримання миру та безпеки судноплавства, а також міжнародних сил реагування на природні катастрофи);
- що без деокупації Криму про Чорноморську безпеку можна забути в принципі;
- що в деокупованому Криму має бути міжнародна військова база сил стримування Росії;
- що після завершення війни Росія має бути позбавлена права мати воєнний флот на Чорному морі за виключенням катерів берегової охорони;
- що в кожній країні, яка ввела санкції проти Росії, доцільно створити державний орган з контролю за їх виконанням на кшталт американського OFAC;
- що Туреччині варто замислитись, в чому полягає її історична роль в 21 столітті.
Нам варто виходити з того, що війна – надовго. А держава-воїн – стає історичною місією України.
Андрій Клименко, керівник Інституту Чорноморських стратегічних досліджень
