В українському суспільстві не затихає обговорення чутливого питання щодо рішення Верховної Ради повернути додаткову грошову винагороду військовослужбовцям – і тим, хто в тилу, і тим, хто на передовій - у розмірі 30 тисяч гривень. Відповідну поправку нардепа Дмитра Разумкова до законопроекту №8312 парламентарі проголосували 10 квітня. Однак коштів для реалізації цієї ідеї в бюджеті не передбачено. Тож, як пояснював народний депутат від "Голосу" Ярослав Железняк, надбавку планують повернути шляхом скорочення зарплат держслужбовців та співробітників держпідприємств. Але вчора Генеральний штаб пояснив, що  виплати у 100 тисяч гривень на місяць, як і раніше, збережені захисникам, які воюють безпосередньо на передовій, 30 тисяч грн виплачується військовим, які виконують завдання в районах бойових дій, а військовослужбовцям, які перебувають поза зоною бойових дій, у тилу, додаткові бойові виплати не нараховуються.

Вся ця ситуація склалася через те, що депутати – хтось, не подумавши, хтось з переляку, хтось, намагаючись отримати якісь дивіденди, підтримали хайпову тему. Чому політики взагалі її підняли? Тому що таку тему можна розвинути та якось підсвітитися. Адже зараз у опозиції вкрай мало таких можливостей.

У опозиції є криза продукування порядку денного

З одного боку, воєнний стан вносить свої обмеження. Але з іншого – у опозиції є криза продукування порядку денного. Тобто за останній рік ні "Європейська солідарність", ні "Батьківщина", ні частина "Голосу" не запропонували якихось ідей, що допомогли б розвитку дій, які робить влада. Представники опозиції просто сидять та очікують якоїсь помилки, якогось питання, на якому можна відповідно зіграти. З "поверненням" виплат військовим у них настав "зоряний час".

На мій погляд, це популізм. Адже, якщо поміркувати, проблема полягає не у відсутності матеріального забезпечення тих, хто перебуває на передовій. Проте варто зазначити, що захисники, які отримують по 100 тисяч, значну частину витрачають на покращення свого устаткування. Мова не про форму, а про дорогі речі – коліматорні приціли, квадрокоптери, вічні ремонти автомобілів... На це вони витрачають, мінімум, половину. Але це дуже важливо, адже підвищує відсоток виживання. Тому, якщо депутати хотіли б справді допомогти, правильно було б ініціювати зміни на кшталт: якщо вже з 1 лютого змінили порядок виплат і у тилових забрали доплати по 30 тисяч, якщо є трохи коштів, давайте ще по 10-15 тисяч докинемо тим, хто отримує "на нулі" по 100 тисяч.

Простий підхід: заберемо у цих і віддамо військовим. Серйозно?

Проте, знову ж таки, має бути чітке фінансове обґрунтування. Бо коли я слухав пояснення того ж Порошенка чи Разумкова щодо поправки до законопроекту №8312, ніхто нічого не міг виразно сказати. Простий підхід: заберемо у цих і віддамо військовим. Серйозно? Але ж ті, у кого пропонується "забрати" теж залучені до роботи на перемогу. Хтось збирає докази воєнних злочинів РФ, хтось працює в активній координації з Міжнародним кримінальним судом, хтось виносить вироки по тих росіянах, де вже встановлена вина, і так далі. Навантаження зараз йде на весь державний організм.

Тому діяти у логіці "прокурорів та суддів ніхто не любить, давайте у них заберемо й віддамо військовим" - просто. Не треба нести відповідальність за прийняте рішення в сенсі пошуку коштів чи пояснювати західним партнерам, чому склалася така ситуація… Я б подивився, як представники опозиції запропонували, наприклад, збільшити виплати військовим, збільшивши військовий збір. І реакцію суспільства на це.

В чому ключова проблема ситуації, яка склалася, з політологічної точки зору? Це вкрай низька політична культура політиків. Маємо феномен: суспільство швидше навчилося і виробило певний етичний код в спілкуванні з владою, в оцінці дій влади, ніж політики. Останні пам’ятають, що бути опозицією – шикарна річ. Ти не несеш відповідальності, можеш сварити владу, як хочеш, пропонувати будь-що, що має лише якісь обриси раціональності, і так далі.

З боку опозиції немає конструктивного діалогу

На жаль, влада і держава – речі, які зараз складно відділити. Часто можна почути, що критика влади грає на руку ворогу. Водночас з боку опозиції немає конструктивного діалогу в тому, щоб в деяких питаннях навіть підтримати владу, в деяких дійсно критикувати, але дійти якогось компромісу й вийти на рішення, яке б не шкодило державі.

Опозиція має бути, має бути критика! Але все це має бути таким, щоб не шкодило Україні. Політики цього, на жаль, не навчились і не намагаються.

Ігор Петренко, політолог, експерт аналітичного центру "Об'єднана Україна"