
У деяких гірських породах відсутні свідчення понад мільярда років геологічної історії Землі. Як пише ScienceDaily, нове дослідження, результати якого опубліковано в Nature, припускає: відповідь може критися в повільному переміщенні цілих континентів під дією потужних сил, які діють глибоко всередині планети.
"Дослідження пропонує нове пояснення однієї з найдавніших геологічних загадок – згідно з висновками науковців, давні континенти протягом сотень мільйонів років поступово підіймалися та опускалися через рух розпечених гірських порід у надрах Землі", - йдеться у статті.
Такі зміни висоти, додають автори, могли спричинити масштабну ерозію, внаслідок якої з поверхні зникли величезні масиви порід, а разом із ними – цілі періоди геологічної історії планети.
Головний автор роботи, аспірант Університету Вуллонгонга Сантос Дхунгана, пояснив, що дослідники висували чимало версій походження Великої незгідності, однак лише деякі з них ретельно перевіряли з урахуванням довготривалих процесів, які відбуваються всередині Землі.
"Уявіть книгу, з якої вирвали величезний розділ посередині. Велика незгідність – це така прогалина в історії Землі, коли оповідь раптово переходить від перших розділів до значно пізнішого періоду. Наше дослідження свідчить, що ці сторінки зникли не випадково", – зазначив він.
Таємничий мільярд років, якого бракує в історії Землі
Зазвичай шари осадових порід накопичуються один за одним, утворюючи своєрідну геологічну хронологію: давніші породи розташовані під молодшими. Вивчаючи ці шари, науковці можуть відновлювати картину давнього довкілля та простежувати зміни, які відбувалися на Землі протягом мільярдів років.
Однак у цьому літописі є величезна перерва. У багатьох місцях планети осадові породи кембрійського періоду, що сформувалися приблизно 540 мільйонів років тому, залягають безпосередньо на значно давніших кристалічних породах. Серед них – граніт, вік якого може перевищувати мільярд років. Проміжні геологічні шари відсутні, утворюючи масштабну прогалину, відому як Велика незгідність.
Один із найвиразніших прикладів цього явища можна побачити у Великому каньйоні в США. Колись ця територія була частиною Лаврентії – давнього континентального масиву, на місці якого нині розташована Північна Америка. Подібні геологічні прогалини виявили також у Європі, Австралії, Африці та Азії.
Тривалість періоду, якого бракує в геологічному літописі, залежить від конкретної місцевості. В одних районах відсутні свідчення приблизно 200 мільйонів років історії, в інших ця прогалина перевищує мільярд років.
Як сили в надрах Землі могли стерти частину історії
Щоб з’ясувати причини зникнення давніх порід, Дхунгана разом зі своїм науковим керівником і співавтором роботи, доцентом Ніколасом Фламаном, змоделював рух земної мантії протягом сотень мільйонів років.
Мантія – це потужний шар гарячих, переважно твердих гірських порід, розташований під земною корою. У масштабах людського життя ця речовина здається нерухомою, однак протягом геологічних періодів вона здатна деформуватися та надзвичайно повільно переміщуватися.
Циркуляція речовини в мантії під впливом тепла, яку називають мантійною конвекцією, може поступово піднімати величезні ділянки земної поверхні або, навпаки, спричиняти їхнє опускання.
Такі вертикальні рухи впливають на те, чи залишаються давні породи відкритими для ерозії, чи опиняються під новими шарами відкладень. Коли континент підіймається, вітер, вода та інші природні процеси поступово руйнують його поверхню. Якщо згодом ця територія опускається, її може затопити море, після чого поверх еродованих порід починають накопичуватися нові осади.
Науковці встановили, що така послідовність процесів могла пояснити як зникнення давніх шарів порід, так і збереження геологічної межі, яку можна побачити сьогодні.
Давні континенти мільйони років підіймалися й опускалися
Комп’ютерне моделювання виявило характерну закономірність у трьох великих давніх континентальних регіонах: Лаврентії, Балтиці (територія сучасної Північної Європи) та Північному Китаї.
Згідно з моделями, мантійна конвекція спричинила підняття давніх центральних частин цих континентів у неопротерозойську еру, яка тривала приблизно від одного мільярда до 540 мільйонів років тому. Цей період передував кембрію – часу, коли різноманіття тваринного світу стрімко зросло. Явище відоме як кембрійський вибух.
Тривале перебування континентів на підвищенні могло призвести до масштабної ерозії. Вона поступово руйнувала давні шари гірських порід, стираючи сотні мільйонів років геологічної історії.
За результатами моделювання, після цього періоду підняття впродовж фанерозойського еону, який охоплює приблизно останні 540 мільйонів років, відбулося масштабне опускання континентальних масивів. Коли давні ділянки суходолу поступово занурювалися, їх почали затоплювати моря. На поверхні еродованих давніх порід накопичувалися нові осадові відкладення, які зберегли межу між старими та молодими шарами.
На думку дослідників, саме така послідовність – підняття континентів, ерозія, подальше опускання та накопичення осадів – протягом величезних проміжків часу могла сформувати Велику незгідність, яку сьогодні знаходять у різних частинах світу.
Особливо важливим результатом дослідження стало те, наскільки точно комп’ютерні моделі відтворили географічне поширення Великої незгідності.
Моделювання передбачило тривале підняття, а згодом опускання територій Північної Америки, Північної Європи та Північного Китаю. Саме в цих регіонах геологічну прогалину добре вивчили та зафіксували.
Такий збіг підтверджує припущення, що рухи речовини в глибоких шарах мантії відіграли важливу роль у формуванні відсутніх фрагментів геологічного літопису. Замість пошуку окремого пояснення для кожної місцевості дослідження вказує на спільний процес у надрах Землі, який міг спричинити подібні зміни в різних регіонах планети.
"Іноді те, чого бракує, може розповісти про історію Землі більше, ніж те, що ми бачимо. Один тривалий період підняття, за яким настав такий самий тривалий період опускання, створив би ідеальні умови для видалення гірських порід і збереження еродованої поверхні", – пояснив Фламан.
Інші новини науки
Нагадаємо, у степах Казахстану археологи знайшли сліди поселення, якого вони не очікували побачити в цьому регіоні. Воно займало площу 140 гектарів, мало впорядковану забудову та власні металургійні потужності. Імовірно, його мешканці утворювали набагато складнішу спільноту, ніж вважалося.