Нещодавній інцидент за участю поліцейських, коли під час побиття правоохоронцями активістів пролунав вигук «Ложись, Бандера!», продемонстрував, наскільки поведінка українських поліцейських далека від тої, на яку сподівалися українці після реформи поліції. Для багатьох у нашому суспільстві картинка, яку вони побачили біля Подільського райвідділу, де правоохоронці не просто кладуть на асфальт можливих правопорушників, але й б’ють лежачих, нагадала те, як діяла міліція та сумнозвісний «беркут» у 2013 році. А вигук «Ложись, Бандера!» лише додав до цієї картинки такого звучання і схожості.

Слово «Бандера», як лайку і певну негативну характеристику, використовували і використовують, у першу чергу, росіяни щодо українців. Адже для них Бандера – це той, хто протистоїть їхнім діям.

Якщо поліцейський використовував слово «Бандера» саме у такій конотації, то очевидно, що він, принаймні, підсвідомо, позиціонує себе як представник проросійського табору, а не українських правоохоронних органів.

Відео дня

Змінювати образ Бандери у свідомості українського суспільства – це, безперечно, справа непроста, яка потребує серйозної роботи істориків та митців

На мій погляд, саме це так сильно різонуло та обурило багатьох українців у цій ситуації, саме це викликало гостру реакцію українського суспільства. Але я втішений, що це зрозуміло керівництво українських правоохоронних органів, яке вибачилося і запустило флешмоб «Я – бандерівець», аби продемонструвати свою приналежність до саме української влади.

Як виправити такий стан справ та відучити певних членів суспільства, зокрема, окремих правоохоронців, зневажати Степана Бандеру? Змінювати образ Бандери у свідомості українського суспільства – це, безперечно, справа непроста, яка потребує серйозної роботи істориків та митців. Історики мають продовжувати свої дослідження, показувати та пояснювати роль і місце Бандери в українській історії. У свою чергу митці повинні мистецькими засобами доносити справжню історію Степана Бандери до людей.

Довкола постаті Бандери існує дуже багато міфів, сформованих ще радянською пропагандою. І ці міфи сьогодні активно використовуються пропагандою російською. Зважаючи на те, як довго формувався такий страшний і негативний образ Бандери (а це десятки років!), очевидно, що за декілька років здійснити повну деконструкцію цих міфів не вдасться. Але я переконаний, що це вже відбувається, навіть судячи з гострої реакції суспільства на ці фрази з боку правоохоронців. Це свідчить про те, що більшість українців уже розуміють, ким був Степан Бандера – символом боротьби за незалежність.

Якщо засуджувати якихось українських діячів, то робити ми це маємо самі – за ті вчинки, які ми вважаємо неправильними, саме з нашої точки зору

Особисто для мене дана ситуація є дуже важливою і цікавою ще й тому, що вона показує, що Бандера перетворюється на певний показник того, наскільки самодостатніми ми є, наскільки ми готові самі відстоювати свою історію, не озираючись на сусідів, яким вона може не подобатися. А вона справді може не подобатися – у цьому немає нічого неприродного. Так само ми маємо бути готовими сприймати як героїв тих, хто для нас самих є героєм, не зважаючи на те, що він не подобається іншим. І, якщо засуджувати якихось українських діячів, то робити ми це маємо самі – за ті вчинки, які ми вважаємо неправильними, саме з нашої точки зору. А не засуджувати їх тільки тому, що вони не подобаються комусь десь у Росії, Польщі чи Ізраїлі.

Зараз, як уже згадувалося, поліцейські запустили флешмоб «Я – бандерівець». Крім того, правоохоронцю, який кричав «Ложись, Бандера!», вже обирається запобіжний захід. Що це змінить? Чи є такі дії суто декоративними заходами, спрямованими на те, щоб заспокоїти суспільство, зняти обурення? Ми могли б говорити так, якби поліція обмежилася вибаченнями і флешмобом. Але якщо цей важливий флешмоб супроводжується ще й діями, спрямованими на притягнення до відповідальності винного – це адекватна реакція. Все-таки це свідчить про реальне бажання розібратися і виправити ситуацію, а також зробити так, щоб подібні історії більше ніколи не повторювалися.

Володимир В’ятрович, історик, голова Українського інституту національної пам’яті