Люди з синдромом Дауна стикаються в Україні з нерозумінням і образами від тих, хто вважає себе "нормальним". Рідні говорять про біль і важкі випробування для людей, котрі відрізняються від більшості, йдеться в сюжеті ТСН.
Зазвичай люди з таким діагнозом приречені на життя у притулку чи чотирьох стІнах власної кімнати. Тільки у Києві таких налічується понад 5 тисяч, але їх дуже рідко можна зустріти на вулиці чи в транспорті. Втім, є й винятки – люди, які наважуються жити звичайним життям, незважаючи на зайву хромосому. Серед них – Світлана і Павло. 38-річний чоловік дуже любить боулінг, шашки та кіно, він емоційний, комунікабельний та безпосередній. Рік тому померла мама, відтоді брат і сестра постійно разом, а її друзі – стали колом спілкування і для Павла. В дитинстві його не брали до дитячого садочка, потім довго боролися за офіційне визнання інвалідності, а доки рідні билися з чиновниками за папірці, сам Павло мріяв бути корисним – хотів служити в армії.
Читайте такожНа Луганщині у дітей з інвалідністю відбирають половину школи
Інший приклад: Сергій і його донька Аня. Зараз дівчина – успішна спортсменка, яка була на змаганнях у Японії, Китаї та США. Сергій пишається дитиною, але згадка про пережите все одно навертає на очі сльози. "На тебе могли витріщатися відверто, і це було боляче. Бути не таким, як усі – це дуже боляче", - зізнаються в родині. Діти з синдромом Дауна часто чують образи в спину та ховаються від них у світ музики – в навушники. І попри все, не втрачають віру в людей і сподівань знайти гарних і чесних друзів, завести сім'ю, народити дітей, мати роботу і відчувати себе цілком щасливим.
