Близько 30% експонатів державного музейного фонду України – а це 11 млн. одиниць - потребують термінових реставраційних заходів. Про це в інтерв’ю тижневику «Коментарі:» заявила генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру Світлана СТРЄЛЬНІКОВА.
За її словами, така ситуація не дозволяє державним реставраційним організаціям виконувати комерційні замовлення від приватних колекціонерів і таким чином заробляти на оновлення своєї матеріальної бази.
Як пише видання, застаріла матеріальна база перешкоджає прискоренню темпів роботи. «Нам доводиться мати справу з устаткуванням, якому часом вже більше піввіку. Торік Мінкультури не виділило грошей навіть на закупівлю найбільш необхідних художніх матеріалів, не те що на відновлення основних фондів. Торік виділених з бюджету коштів ледь вистачило на оплату оренди й зарплату співробітникам», - пояснила С.СТРЄЛЬНІКОВА.
Водночас, за оцінками експертів, на виконання приватних замовлень в Україні задіяні близько 300 реставраторів, які навіть не пройшли державної атестації. Гарантувати якість роботи «неофіційних» реставраторів ніхто не може, відзначають «Коментарі:».
Як пише видання, надання приватних реставраційних послуг останніми роками оформилося в щось на кшталт бізнесу. Майстри об’єднуються в невеликі підприємства, кількість яких поступово зростає.
«Під час кризи обсяги замовлень у реставраторів скоротилися в рази. Роботи не вистачає, тому художники, що з огляду на волелюбний характер їхньої професії полюбляють працювати самостійно, почали погоджуватися на роботу в рамках об’єднань. Ми співпрацюємо з низкою аукціонних домів, галерей і салонів, що забезпечує більш-менш стабільний приплив замовлень», - пояснює директор реставраційної майстерні станкового олійного малярства «Реставратор» Максим САГАЙДАК.
Залежно від бажання замовника приватні майстерні виконують швидку передпродажну або комерційну реставрацію. Утім, таких робіт реставратори, що цінують свою репутацію, намагаються уникати.
На тлі падіння попиту на реставраційні послуги, знизилися і розцінки на них. Колекціонери з Москви й Петербурга спеціально привозять свої раритети до київських майстрів, оскільки тут реставрація обійдеться їм втричі-учетверо дешевше. Падіння розцінок підігріває ще й активний демпінг з боку студентів і молодих майстрів, хоча якості тут теж ніхто не гарантує.
На думку самих учасників ринку, розв’язати проблему галузі можна, створивши штатні одиниці реставраторів при самих музеях, та запровадивши ліцензування в цій галузі. Як пояснив М.САГАЙДАК, реставратори при музеях постійно б займалися вивченням збереженості експонатів і їхньою поступовою реставрацією. Ліцензування ж багато в чому вирішило б проблему контролю над якістю послуг в умовах, коли приватники не зацікавлені проходити атестацію.
За інформацією “Коментарів:”, щорічно в Україні випускають не менше 30–35 майстрів реставраційної справи, які переважно спеціалізуються на олійному малярстві. Водночас реставраторів творів з кераміки, тканин, реставраторів скульптури випускають одиниці, а реставраторів пам’яток на паперовій основі зараз взагалі не готують.
За різними даними, зараз на ринку працюють приблизно 400–500 майстрів-реставраторів, з яких тільки 193 за останні роки пройшли атестацію.
