Під кінець року в українському суспільстві відбуваються величезні викиди емоцій. Але напруга, яка накопичилася, вивільняється в агресивний спосіб. І це – помилка.
Одна з яскравих ситуацій – запекла "боротьба" однієї народної депутатки з головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним. Важко сказати, чи хтось давав Мар’яні Безуглій доручення чи якісь поради щодо цієї "боротьби", але ті, хто знайомий із Безуглою, розповідають, як вона періодично приїжджала на фронт та повчала генералів, як їм воювати. А за кордоном могла дозволити собі загнати міністра оборони сусідньої країни в глухий кут - в прямому сенсі цього слова - і ставити йому якісь конкретні вимоги. Такий у неї стиль спілкування. Цілком ймовірно, вона могла відчути критичні настрої – певне роздратування, незадоволення, які існують стосовно Залужного, і проявити ініціативу: показати, яка вона бойова. Настільки, що може, заради президента, "скинути" Залужного.
Проте, в результаті, через свою агресивність вона створила лише проблеми. Безугла збурила громадську думку, дала приводи для розмов про "розколи" у владі, ба навіть західні ЗМІ цю ситуацію обговорюють вже кілька тижнів.
Але, попри те, що в Офісі президента не могли зрадіти негативній реакції суспільства на випади проти Залужного, Безуглій за це цькування нічого не буде. Головним чином, тому, що вона своя, а відданих людей цінують (і неважливо де – чи в Порошенка, чи у Зеленського, чи в "ОПЗЖ"). Депутатці можуть дати сигнал, щоб трохи заспокоїлася і не так активно виступала з критикою, але карати не будуть. Це зрозуміло, адже, якщо покарати людину, яка віддано кинулась "на барикади" - нехай і переборщила – це буде поганим сигналом для інших відданих, які, у разі потреби, не будуть ризикувати.
Загалом, потрібна гнучкіша система, адже ситуація, коли все намагається вирішувати Офіс президента, періодично дає збої та призводить до негативних наслідків. І в Офісі це мають зрозуміти: певний відрив влади від громадянського суспільства створює зайву напругу.
Наразі всім треба заспокоїтися. Загострення військової ситуації, ризики чергового російського наступу, необхідність концентрації ресурсів, зокрема, і внаслідок бюджетних обмежень, які в нас обов’язково виникнуть, можливо, підштовхне нас до розуміння, що зараз - не час для внутрішніх конфліктів. Адже маємо складний етап війни, і нам (і на цьому етапі, і у війні) треба вистояти. Звісно, загрози не такі, як в лютому-березні 2022 року – ворог не під Києвом, але ризики великі, і нам треба припинити внутрішні чвари й працювати усім разом.
Однозначного, простого рецепта єдності, звісно, не існує. З одного боку, виглядає так, що має бути політична відповідальність, в тому числі з боку опозиції. Але також, зважаючи на війну, мають бути й певні неформальні домовленості між політичними силами. Та загалом потрібна більша відкритість влади, активніша співпраця влади з опозицією та з представниками громадянського суспільства.
Проте, на жаль, є ризики, що протистояння, про яке йдеться, продовжиться і в наступному, 2024 році. Зараз ця ситуація стала наслідком емоційної кризи в суспільстві через складну соціальну, військову, політичну складову. Все це спровокували "викиди" як з боку опозиції, так з боку владної команди.
Але добре, що ці виклики все-таки розуміють у владі. Й було зроблено кілька кроків, які стали своєрідною демонстрацією – ми разом, ми не збираємося конфліктувати…
У будь-якому разі, попереду усіх нас чекає непростий рік. І протистояння у владі, в суспільстві не сприятимуть тому, щоб пройти його успішно. Саме тому емоції та амбіції мають бути відкладені в сторону.
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента"
