Навряд чи можна оцінювати замах на першого помічника президента України Сергія Шефіра як реальний замах на вбивство - більше схоже на якесь залякування чи попередження. Вбивства спрямовані на результат, а його складно досягти, обстрілявши машину з тонованим склом. Тим більше коли авто перебуває в русі.
Друге - напад на людину, вплив якої на прийняття рішень наближається до нуля, навряд чи можна вважати погрозами безпосередньо жертві обстрілу. Або це погрози не пов'язані з політикою.
Навряд чи можна оцінювати замах на Сергія Шефіра як реальний замах на вбивство - більше схоже на якесь залякування чи попередження
Третє – навряд чи об’єктом послання був Шефір. Чому? Тому що постріли напризволяще могли б дійсно вбити його. Тому він справді більше послання, ніж безпосередній об’єкт.
І про наслідки. Теорія змови з боку жертви тут навряд чи спрацьовує. Якби Шефір був публічною людиною, то можна було б говорити про "формування політичного іміджу". Але він таким не є. Єдине, що він сам може досягнути від такої "іміджевої" події - це протриматись довше на посаді. Але посада без повноважень - сумнівне задоволення. Тому варіант інсценування замаху самою жертвою - малоймовірний.
Не дає спокою і те, що країна вступила в бюджетний процес. А коштів, виділених на правоохоронців цього року, трохи менше, ніж минулого. Або збільшення видатків не покриває навіть інфляції. Тому, незалежно від того, хто стояв за замахом, його наслідком буде зростання витрат на силовиків в остаточній редакції державного кошторису.
Ще один з наслідків - це сигнал тій частині влади, яка вирішила грати свою гру. Типу: "Бачите, які ризики навіть в тих, кого усувають від прийняття рішень?". В будь-якому випадку це буде одним із засобів мобілізації депутатів монокоаліції. І ніби як меседж діючому спікеру парламенту - схаменутись та повернутись у "правильне партійне русло".
Ця подія цілком може бути й залякуванням самого Володимира Зеленського
Також ця подія цілком може бути й залякуванням самого Володимира Зеленського. Цієї версії дотримуються і Шефір, і президент. І така версія "правильна" з політтехнологічної точки зору – для представлення публіці. По-перше, тому, що у нас в країні "має бути" лише один суб’єкт – президент – і все, що відбувається, стосується виключно його. Та й люди в нас жалісливі – завжди підтримують тих, на кого нападають.
Але, якщо дотримуватись цієї версії, виникає проблема. Річ у тім, що президент в України - емоційний. І якщо це дійсно залякування, то заляканий президент - зручний для управління президент. Якщо ж президент не наляканий, а у гніві – це також не кращий варіант для прийняття зважених рішень. У гніві можна наробити помилок і дурниць.
Крім того, варто пам’ятати, що кожна така справа - це засіб для легітимізації наступу на права людини задля безпеки. Читай - посилення повноважень силових структур через обмеження свобод українців. Сьогодні всі силові структури контролює президент Зеленський. Ба більше, йому уже не треба ні проти кого виступати задля протидії наступу "поліцейської держави".
Відтепер усі журналістські розслідування, коли нам показують, хто з влади куди поїхав на своєму авто, буде вести значно складніше
І звичайно - відтепер всі журналістські розслідування, коли нам показують, хто з влади куди поїхав на своєму авто, буде вести значно складніше. Придумають під цю справу якусь статтю чи просто розв'яжуть руки охороні (типу, ви ж бачили, до чого це може призвести).
Традиційно в таких випадках є ризики для опозиції (незалежно від партійності). Все буде відштовхуватись від того, наскільки політизованого напрямку нададуть слідству.
І, насамкінець. Якщо очікуєте логічного завершення розслідування цієї справи, то його не буде. Навіть якщо знайдуть дійсно винного у замаху на вбивство, суспільство навряд вдасться переконати, що то є справжній злочинець.
Богдан Петренко, перший заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
