Ілюстрація / REUTERS

Російська православна церква розірвала відносини з Вселенським патріархатом. Але ця подія не привернула до себе великої уваги як в світі, так і в Польщі. Розкол православного світу став хіба що екзотичною цікавинкою.

Ніхто не помітив зв’язку між релігією і політикою, історичного контексту, не зрозумів важливості конфлікту між Москвою і Константинополем, пише на сторінках Rzeczpospolita професор Collegium Civitas Марк Чіхоцький.

Він зауважує, що конфлікт став величезною ідеологічною поразкою для Володимира Путіна, який анексувавши Крим в 2014 році, наполягав на нібито стародавньому російському праві на український півострів і на Схід України, звертаючись аж до часів хрещення Київської Русі князем Володимиром в 988 році.  Однак, українське православ’я опинилося під контролем Москви лише під кінець 17 століття після поразки першої Речі Посполитої у війні проти українських козаків. Та війна мала всі ознаки релігійної і викрила нездатність Речі Посполитої інтегрувати в суспільство українське православ’я. Через це Київ потрапив на багато століть під вплив Москви. А православні в Україні були відірвані від патріархату в Константинополі, який був центром східного християнства.

Відео дня

Читайте такожEUObserver: Незалежність церкви України матиме геополітичні наслідки для Європи

«Нинішнє скасування Константинополем підпорядкування української церкви Москві може мати такі ж серйозні історичні і геополітичні наслідки, як і питання асоціації України з ЄС в 2013 році чи американська військова допомога для Києва. Воно доводить, що всупереч тому, що сьогодні говорять Володимир Путін з Віктором Орбаном, Україна – не провальна держава. Вона стає все більш незалежною від Росії країною в нашій частині Європи. В цьому контексті дивує, як мало про це думає сучасна польська політика», - пише польський експерт.

Він додає, що польські націонал-демократи і прозахідні сили легковажать Україною, зводячи розмови про неї лише до питання націоналізму. Так звані «прометеїсти» теж роблять не багато, трактуючи Україну найчастіше як сферу польського «м’якого» впливу. Навіть польські націоналісти, які так часто говорять про геополітику, більше цікавляться Китаєм, Росією і Білоруссю, але легковажать Україною. Складається враження, що для Польщі сусідня країна стала найбільшим недослідженим викликом майбутнього.