Росія веде війну проти України на суходолі вже кілька років. Але нещодавно між ними сталася перша сутичка в морі. Наскільки вірогідно, що сутичка у Керченській протоці переросте в щось більш масштабне?
Морські суперечки відіграють важливу роль у світовій політиці. Китайські морські конфлікти з сусідами за низку островів і рифів стали причиною десятків мілітаризованих сутичок з 1991 року. Конфронтація в Керченській протоці між Росією і Україною 25 листопада, а також запровадження Києвом обмеженого воєнного стану, викликає схожі занепокоєння через вірогідність ескалації ситуації до війни.
В російсько-українських відносинах на кін поставлено кілька дипломатичних проблем. І правильне розуміння конфлікту може допомогти при оцінці ризиків, пише на сторінках Washington post професор політології Університету Айови Сара МакЛафлін Мітчелл.
Вона зауважує, що морські диспути, пов’язані з територіальними конфліктами і питаннями ідентичності, становлять більшу загрозу для початку війни. Свої висновки автор пояснює 20-річним досвідом роботи в рамках проекту з вивчення причин війни (ICOW), зокрема, суперечок через острови і лінії кордонів, морські території, прикордонні ріки і проблеми ідентичності. Вчені, які вивчали дипломатичні причини криз і війн, виявили, що найчастіше країни воюють за територію. Однак, в поле зору зазвичай не потрапляли випадки, коли дипломатичний конфлікт починався, але мілітаризації не виникало. На такий тип криз припадає більше половини всіх прикордонних диспутів.
Проект ICOW помітив ці успішні випадки мирної дипломатії, виявивши потенційні ситуації, в яких країни можуть не погоджуватися у певних питаннях, а потім використовують ЗМІ й історичні джерела для кодування цих випадків. Дві країни, які мають великий спільний кордон, спільний морський простір чи етнічну групу, як наприклад Україна і Росія, часто стають парою країн, які можуть мати проблеми у відносинах.
Використовуючи цей підхід, дослідникам вдалося виявити 843 територіальні посягання між парами країн у період з 1816 до 2001 року, а також 270 морських і 143 річкових суперечок (між 1900 і 2001 роками). Також вчені виявили 157 конфліктів ідентичності між сусідніми країнами після 1946 року. Російська спроба впливати на етнічних росіян в Україні підпадає під цю категорію.
Читайте такожThe Spectator: Британія не готова до гібридної війни з Росією не менше, ніж Україна
Дослідники виявили, що небезпечні посягання все частіше виникають в морі, а не на суходолі. Анексія Криму армією Росії – це цікавий випадок з багатьох точок зору. Це перше успішне загарбання територій з 1970-х років, яке відбулося в еру скорочення територіальних суперечок. Норми територіальної цілісності зміцнилися, а країни перейшли від конфліктів за суходіл в морський простір і сферу ідентичності. Приміром, за межами Криму Росія не використала стратегію силового захоплення території для того, щоб нібито підтримати етнічних росіян, які живуть в Україні. Натомість вона влаштувала сепаратистський конфлікт на українському сході. Однак, після завершення Другої світової війни країни все частіше вступали в сутички за морський простір. Російська атака проти українських кораблів у Керченській протоці ілюструє те, як невирішені суперечки за акваторію підвищують ризики для появи конфліктів ідентичності і територіальних претензій. Все це може призвести до застосування насильства.
Автор зауважує, що сутичка в Керченській протоці особливо небезпечна, тому що вона має дуже багато вимірів. І в ній йдеться не лише про морський простір. Між Україною і Росією триває дипломатичний конфлікт з великої кількості питань. Приміром, Київ добивається від Москви демаркації морського кордону в Азовському морі з 1993 року. Чотири роки тому українська сторона зіштовхнулася з проблемою російської окупації Криму. Крім того, у конфлікті між країнами є й етнічний елемент, тому що Кремль заявляє, що він захищає етнічних росіян в Україні. І ці посягання озвучуються з 1991 року.
Читайте такожPolitico: Росія відриває новий шматок від України, а Європа мовчки дивиться
Дослідники ICOW виявили, що конфлікти, які містять так багато проблем, дуже часто переходять у воєнну стадію. Хоч Київ і Москва провели демаркацію кордону на суходолі, невирішене питання Азовського моря і Керченської протоки підживлювало територіальні і етнічні посягання. Ризик спалаху війни також високий через те, що морська суперечка між країнами тепер тісно пов’язана ще й посяганнями на суходолі, зокрема в Криму. Страх Росії перед збільшенням присутності НАТО в Чорноморському регіоні посилив її бажання окупувати територію українського півострова.
Автор зауважує, що деякі фактори можуть підштовхнути Росію і Україну до мирного вирішення конфлікту. Зокрема, цьому сприяє підтримка України з боку НАТО і країн Євросоюзу. Однак, дослідження ICOW демонструє, що ризик спалаху війни в регіоні лишається високим.
