20-та річниця видатної зовнішньополітичної ініціативи США пройшла майже непомітно. В 1999 році НАТО почав процес розширення після Холодної війни, приймаючи у свій склад країни Східної Європи й колишні республіки СРСР. Зокрема, він надав членство Польщі, Угорщині й Чехії.
Минулого місяця альянс швиденько згадав про цю подію на зустрічі міністрів закордонних справ країн-учасниць у Вашингтоні, так само як і про 70 річницю свого заснування. Хоча така дата достойна зустрічі й на найвищому рівні. Про це пише професор Школи передових міжнародних досліджень Університету Джона Хопкінса і старший науковий співробітник Центру Стратегії й бюджетних оцінок Хол Брендс на сторінках Bloomberg.
Однак, на його думку, немає нічого випадкового в тому, що річницю НАТО не святкували президенти й прем’єр-міністри. Адже майже точно можна сказати, що Дональд Трамп зіпсував би будь-який саміт альянсу. Однак, дуже шкода, що так сталося. Адже розширення НАТО було одним з найбільших успіхів зовнішньої політики США в часи після Холодної війни. Але це не загально прийнята мудрість. Критики зовнішньої політики Америки, зокрема ті, хто називає себе «реалістами» у міжнародних відносинах, вважають розширення НАТО «горезвісною» чи навіть «трагічною» помилкою.
Вони стверджують, що альянс втратив своє значення після закінчення Холодної війни. Тому його потрібно було розпустити або хоча б «заморозити». Але замість цього він почав свій марш у східному напрямку, поглинаючи екс-учасників Варшавського пакту і навіть колишні республіки СРСР: Естонію, Латвію і Литву. Реалісти вважають, що така «агресивна» політика вичерпала терпіння Росії й змусила її розв’язати війни проти України й Грузії, відновивши при цьому конфронтацію проти Заходу. У 2014 році професор Чиказького університету Джон Міршаймер вказав пальцем на розширення НАТО і заявив, що у російській анексії Криму нібито винен Захід, а не Москва.
Однак, Міршаймеру зразка за 2014 рік варто було б ознайомитися з власними ж думками з 1990-го. Тоді він написав есе, в якому прогнозував перетворення Європи на анархічне божевілля після Холодної війни. Росія і Німеччина знову вступлять в сутичку за вплив. Країни будуть вести гонку озброєнь між собою. Поширення ядерної зброї буде відбуватися блискавично. Холодна війна, на думку, Міршаймера, була щепленням від історії. І щойно вона закінчиться, світ повернеться у насильницьке минуле.
Звісно, нічого з цього не сталося. За виключенням кровопролиття на Балканах в 1990-х роках і нещодавньої агресії Росії, Європа зробила значний прорив у напрямку демократії й стабільності. Розповсюдження ядерної зброї навіть не почалося. Європа почала рухатися вперед, а не назад у минуле. І розширення НАТО зіграло критично важливу роль в цьому.
По-перше, це зберегло присутність Америки у Європі. Коли Холодна війна закінчилася, багато спостерігачів говорили про те, що США виведуть свої війська, як це сталося після Першої світової війни. Однак, розширення дало НАТО і США нову ціль. Вашингтон не покинув територію на іншому боці Атлантичного океану і не дав дорогу ворожості й потрясінням на континенті. Він зберіг свою роль стабілізатора не лише у Західній Європі, а по всьому континенту.
Читайте такожВолкер: українці ясно дали зрозуміти, що хочуть в ЄС і НАТО
По-друге, розширення НАТО закріпило вирішення німецької проблеми. Великим страхом початку 90-х було припущення, що Німеччина, затиснена між НАТО з одного боку і країнами Варшавського договору з іншого, повернеться до своїх хижих звичок. Але США подбали, щоб Берлін лишився прив’язаним до альянсу, був оточений союзними країнами й зберігав спокій.
По-третє, розширення НАТО стримало демонів Східної Європи. Було цілком виправдано боятися початку неприємностей в регіоні на початку 90-х. Етнічна напруга була на підйомі. Колишній союзники СРСР висували один одному ревізіоністські територіальні претензії. Польщі й іншим країнам не бракувало вчених, які б змогли збудувати ядерну бомбу.
Але НАТО накинув свою ковдру безпеки на колишні країни Варшавського договору, зобов’язавши їх прийняти свої чинні кордони й надавши їм захист, щоб можна було назавжди забути про ядерну зброю. Був створений клімат гарантії, який дозволив проводити демократичні й економічні реформи. Оновлений НАТО забезпечив стабільність навіть за межами своїх кордонів, втрутившись у війни на території колишньої Югославії й зупинивши етнічні чистки.
Читайте такожAtlantic Council: У Заходу є 10 напрямків для роботи з Україною після виборів
І нарешті розширення НАТО було важливим запобіжником від провалу російських реформ й інтеграції з Заходом. США хотіли підтримати розвиток демократичної Росії, яка б приєдналася до Заходу і лишалася в мирі зі своїми сусідами. Однак, Вашингтону також потрібно було щось на випадок провалу лібералізації й появи більш агресивної Росії. Власне, саме це і сталося. Однак, до того часу розширення НАТО відсунуло лінію між Москвою і Заходом далі на схід, надавши багатьом сусідам Росії гарантії безпеки. І ці гарантії досі тримають Кремль на відстані. Путінська Росія вторглася і понівечила Україну і Грузію, які не мають членства в альянсі. Вона погрожувала і залякували інших сусідів з членством, але ніколи не наважувалася почати проти них війну.
Автор зауважує, що твердження про те, що нібито розширення НАТО спровокувало російський реваншизм, завжди було надуманим. Так, воно розлютило російських чиновників як в часи Бориса Єльцина, так і при Володимирі Путіні. Це було, без сумніву, принизливим для Кремля, який втратив свій статус великої сили. Але ідея про те, що розширення підштовхнуло Росію до агресії включає очікування, що Москва не буде намагатися домінувати над сусідами, якби НАТО не приймав нових учасників. Але в російській історії й особистих характеристиках Володимира Путіна немає нічого, що б могло підтвердити цю версію.
