Потік невеликих груп і окремих людей триває невпинно впродовж всього дня. На гірському серпантині дороги, по якому вони йдуть, майже немає вільного місця. Тож біженці йдуть автомобільним шляхом. Подорож до Боготи протяжністю понад 560 кілометрів – це частково вимушений марш, а частково прочанство. З одного боку вона спричинена голодом і депресією у Венесуелі, а з іншого – бажанням почати все з початку в Колумбії, Еквадорі, Перу й інших країнах.
До цього моменту кризи у Венесуелі багато чоловіків вже поїхали в пошуках роботи, пише Washington Post. Тепер за ними вирушили і їхні сім’ї. Діти тягнуть багаж за собою. Матері несуть дітей і примхливих немовлят. Їхній одяг дуже часто не відповідає вимогам гірської дороги, де температура стає нижчою з підйомом. Багато хто тікає з країни в капцях чи «кроксах».
Читайте такожNewsweek: Військові Росії досі захищають режим у Венесуелі
Вздовж всього шляху розміщені стоянки, облаштовані й підтримувані міжнародними організаціями, серед яких Міжнародний комітет Червоного Хреста, Oxfam, Samaritan’s Purse і World Vision. Стоянка під назвою «Ель-Діаманте», профінансована місцевою католицькою церквою, допомагає 300-400 людям щодня. Біженці отримують гарячу їжу, можливість прийняти душ і тимчасовий притулок.
«У Венесуелі немає ані роботи, ані їжі. Я не можу купити підгузки чи молоко», - каже одна жінка на стоянці «Ель-Діаманте».
Інша додає: «Я прийшла сюди, тому що страждаю від діабету і не можу більше знайти потрібні ліки в країні». Чоловік, тримаючи дитину на руках, сказав: «Моєму сину нічого їсти. Мені потрібно боротися за нього».
Президент американської гілки World Vision Едгар Сандоваль жив у Венесуелі, коли був підлітком.
«Люди з усіх куточків світу приїжджали у Венесуелу, шукаючи кращого життя. Я досі підтримую зв’язок з деякими людьми в країні. Доступ до води тепер проблема. Доводиться по кілька разів на день ходити з тачкою, щоб привезти необхідну кількість води. Недоїдання серед дітей – велика проблема. Я знаю дітей, які у два роки не ходять чи не говорять. Саме в такій ситуації починається відчай», - сказав він.
Читайте такожРадник Трампа повідомив про "купівлю" Венесуелою подальшої підтримки Москви
Видання називає Венесуелу «світовим лідером з виробництва відчаю». На початку 2000 років соціаліст Уго Чавес створив систему, профінансовану доходами від продажу нафти, в якій їжа, освіта й охорона здоров’я були безкоштовними для громадян. Зарплати були невеликі. Однак, вони витрачалися на щось додаткове, а не на товари першої необхідності. Коли ціни на нафту обвалилися, вся система субсидій Чавеса зазнала краху. Бідні венесуельці й середній клас лишилися зі своїми зарплатами у місцевій валюті, яка через гіперінфляцію стала нічого не варта. Деякі продукти у Венесуелі досі можна купити, але лише за долари США.
Мінімальна зарплата в країні тепер становить лише 6 доларів на місяць. А один кілограм кукурудзяної муки коштує приблизно чверть від цієї суми. До цього всього додаються ще постійні перебої в електропостачанні, нестача знеболюючого і бинтів у лікарнях, відсутність пропану для приготування їжі й хронічний дефіцит туалетного паперу чи інших засобів гігієни. Тим часом функціонує режим, який тримається за владу завдяки грубому пригнобленню, втіленому національною гвардією і найнятими вуличними бандами, які називають «колективами» (colectivos – ісп.). В результаті з країни тікають понад 4 мільйони біженців.
В місті Кокута нещодавно відкрили міжнародний міст Симона Болівара. Він став головним шляхом, через який люди тікають з Венесуели. Ті, кому пощастило мати родичів за кордоном, можуть отримати долари на стоянці, розташованій на території Колумбії, щоб купити квиток на автобус і продовжити свій шлях. Але дуже бідні люди продовжують йти пішки через гори або ж жебракують. Дехто намагається заробити на дрібній контрабанді через кордон.
Читайте такожBusiness Insider: США, Росія і Китай почали бій за інтереси у Венесуелі
Державна школа Colegio La Frontera у Колумбії служить потребам здебільшого венесуельських учнів. Тут навчається 13-річна дівчина на ім’я Хайді. З допомогою World Vision вона тепер не пропускає жодного уроку. Але їй довелося роками працювати на сумнівних роботах разом зі своєю мамою. Хайді якось продала своє відрізане волосся, щоб отримати хоч якісь гроші. Вона пригадує, як займалася контрабандою ананасів і була змушена платити хабарі, якщо її ловила поліція чи «колективи».
«От до чого довів Венесуелу експеримент Чавеса: до використання озброєних банд для залякування бідних маленьких дівчат. Для кращого майбутнього потрібно покласти кінець жорстокості венесуельського режиму, його корумпованості й некомпетентності. Але тим часом гуманітарний надзвичайний стан триває і поглиблюється. Міжнародні організації працюють на межі своїх можливостей. А біженці продовжують свою важку подорож», - йдеться в статті.
