На Заході ліберали й консерватори, здається, погоджуються, що Росія стала потужною силою з глобальним охопленням. Та й в самій Росії зовнішньополітичні експерти розраховують, що Заходу краще звикнути до російського впливу.
Але такі оцінки, серед яких деякі схильні до панікерства, не тримаються купи під тиском реальних доказів, — пише Foreign Policy. По-перше, ВВП Росії лише трохи більше, ніж в Іспанії, населення якої складає менше третини від російського. По-друге, російський військовий бюджет менший, ніж десята частина від американського, близький до п’ятої частини від китайського і менший ніж навіть японський.
Читайте такожNewsweek: НАТО після виходу з Сирії варто звернути увагу на Чорне море й Грузію
Більше того, зовнішньополітичні успіхи Росії були перебільшені. Для прикладу видання пропонує розглянути Сирію. Згідно зі поширеним твердженням, у 2015 році Володимир Путін влаштував військове вторгнення в Сирію, скориставшись нерішучістю президента Барака Обами щодо країни. Це дало російському лідеру перевагу в конфлікті.
Насправді крок Путіна мало пов’язаний з Обамою. Сирія лишалася стратегічним партнером Москви з 1956 року. Тоді почалися поставки радянського озброєння в країну. Радянські військові почали тренувати сирійських колег і пілотів у тогочасних Чехословаччині й Польщі. Сирія також зробила перший запит на розгортання бомбардувальників й винищувачів СРСР на своїй території саме в 1956 році в розпал Суецької кризи й на противагу Ізраїлю й Туреччині. В подальші десятиліття Холодної війни Радянський Союз став головним джерелом економічної допомоги й озброєння для Дамаска. В 1971 році радянські військові кораблі й субмарини почали використовувати глибоководний порт в Тартусі. А в 1980-му Дамаск і Москва підписали угоду, яка містила положення про стратегічну співпрацю.
Читайте такожBusiness Insider: Путін задарма отримав у Сирії все, про що мріяв
Зважаючи на цю історію, гамбіт Путіна в Сирії здається більше пов’язаним з порятунком давньої стратегічної інвестиції, яка похитнулася, ніж з бажанням «переграти» США. Падіння диктатури Башара Асада закінчилося б або продовженням хаосу, або перемогою радикальних ісламістських груп, які були найсильнішими ворогами режиму. Будь-який з цих сценаріїв був би катастрофою для Росії.
У всякому разі, російські ВПС не змогли б допомогти Асаду відвоювати всю територію Сирії. Для цього потрібна підтримка наземних сил. І хоч російські найманці воювали й гинули у боях за сирійську територію, головну наземну підтримку Асаду надали «Корпус вартових ісламської революції» з Ірану й «Хезболла». Тегеран і ліванська організація стали ситуативними союзниками Росії. Адже їхні погляди на майбутнє Сирії дуже відрізняються від тих, яких дотримується Москва. Проливши багато крові, вони навряд чи дозволять Росії формувати сирійську подальшу політику.
«Простіше кажучи, Росія насправді не завоювала Сирію. У будь-якому випадку винагород для неї не буде багато», - йдеться в статті.
Ціна відбудови Сирії сягає 250 мільярдів доларів. Це в чотири рази більше, ніж сирійське ВВП у 2010 році, згідно з даними Світового банку. Росія не може дозволити собі витратити таку суму. В питанні подальших російських продажів зброї Сирії, важко сказати, чи Асад зможе заплатити Москві.
Читайте такожStratfor: Сирія ще може стати для Росії болотом, в якому вона потоне
Російські здобутки на Близькому Сході в цілому теж були перебільшені. Москва, звісно, активно бере участь у конфлікті в Лівії. Але спроби самостійно встановити порядок і постійний вплив у країні, розірваною між урядом в Триполі, амбітним воєначальником Халіфом Хафтаром і численними збройними групами, стануть «Сізіфовим трудом». Один з лівійських урядів вже засудив Росію за відправку в країну своїх найманців. Крім того, Москва не столиця, яка добивається встановлення свого впливу в Лівії. Приміром, головну підтримку Хафтар отримує не так від Росії, як від Єгипту й Саудівської Аравії. Тож ці конкуренти мають більші частки в лівійській траєкторії.
Читайте такожBloomberg: Росія може почати ядерну війну в Балтії
Навіть у своєму регіоні успіхи РФ не такі вже й чудові. У 2014 році Росія анексувала Крим і розпалила війну на Сході України. Тим самим вона зробила Київ своїм запеклим ворогом. Видання пише, що мрії української сторони вступити в НАТО лишаються досить розмитими. Але Україна все одно лишиться лояльною до Заходу через російську агресію. Більше того, український націоналізм хоч і має багато аспектів, він лишається антиросійським.
