Своїми діями російський диктатор позбавив себе всіх поплічників, які умовно називали себе "друзями Путіна". Від нього почали відвертатись всі ті, кого він раніше вважав союзниками.
Спочатку президент Казахстану заявив, що не визнає псевдореспубліки "ЛДНР", а згодом відмовився й від газового союзу з РФ. Мовляв, не планує порушувати західні санкції. Пізніше аналогічну заяву зробив міністр енергетики Узбекистану, підкресливши, що країна не погоджується "на політичні умови, які несуть загрозу національним інтересам". Набрався сміливості й президент Таджикистану, коли в обличчя Путіну висловив усі претензії щодо неповаги росіян до його країни.
Росія опинилась у такій ситуації з двох причин. Розпочавши агресію проти України, РФ розвіяла всі міфи про свою миролюбність. Адже після того, як навіть сліпий побачив, що відбувається в Україні, ця ілюзія остаточно вивітрилася.
Друга причина — побоювання мати в союзниках найбільш санкціоновану країну-ізгоя, від якої відвернувся весь цивілізований світ. Адже бути поряд з Росією тепер означає - наражати на небезпеку власну країну. Про це, власне, і заявив міністр енергетики Узбекистану. Наразі всі, хто допомагатиме Росії, також потраплять під західні санкції.
Бути поряд із Росією - наражати на небезпеку власну країну
Не забуваймо й про те, що відбувається у політичній частині відносин цих пострадянських країн з Росією. Наприклад, скандальні заяви російського посла Бородавкіна в Казахстані, коли він раптом назвав казахів "фашистами й нацистами". Тобто він повторив всю маячню, якою забиті російські голови відносно України. Як саме казахи мають реагувати, коли ті ж пропагандистські тези почали застосовуватись росіянами щодо Казахстану? Безумовно, реакція повинна бути адекватною.
Звісно, існує певний політес, коли потрібно підписувати порожні документи про стратегічне партнерство з РФ, а є реалії життя. Для політесу президент Казахстану Токаєв злітав до РФ, де розповів про дружбу-партнерство. Та в реальності Казахстан буде серйозно розмірковувати, чи зробити якийсь серйозний крок на зустріч Росії…
Не виключено, що казахи та представники інших пострадянських країн будуть такими розмовами про дружбу й надалі змушені балансувати у відносинах з країною-агресором. Але насправді будуть все більше і більше віддалятись від Путіна.
"Ми хочемо бути вільними у своєму виборі", — от до чого сьогодні приходять навіть ті країни, які свого часу орієнтувалися на Москву.
І ми вже бачимо переорієнтацію. Наприклад, той же Казахстан вже більше дивиться в бік Китаю. Азербайджан дивіться в бік Туреччини. Центральноазійські країни так само дивляться, де можна знайти альтернативу торгівлі з Росією.
Як тільки ЗСУ поставлять Росію на місце, союзників у неї не стане
Так, РФ знаходить нових союзників, таких як Північна Корея, Іран та, до певної міри в політичній частині, Китай. Проте вони залишатимуться з росіянами лише до того часу, поки Москва зможе тримати бодай якусь лінію. Як тільки ЗСУ поставлять Росію на місце, й цих союзників у неї не стане.
Насправді цей процес вже розпочався. Вже є повідомлення про те, що Китай має намір збільшити закупівлю нафти від Саудівської Аравії. А якщо вірити джерелам видання Bloomberg, прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді навіть відмовився від зустрічі з Путіним після останніх погроз того про "ймовірність ядерної війни".
Все це - не збіг обставин. Кожна країна світу чітко розуміє, що подальше партнерство з РФ буде дуже дорого коштувати їй економічно.
Індія навряд чи хоче псувати стосунки з колективним заходом. 70% зовнішньої торгівлі Китаю припадає на ЄС та США. Тобто допомога Росії та порушення західних санкцій означатиме фінал для китайської економіки. А Іран, скоріше за все, дограється до того, що США застосують таких заходів, які змусять цю країну назавжди поставити крапку на ядерних амбіціях. Ізраїль також допоможе Ірану поставити цю крапку.
Туреччина може дозволити собі грати у гру "і вашим, і нашим"
Ще може дозволити собі грати у гру "і вашим, і нашим" Туреччина. Але окрім Туреччини таких країн фактично більше немає. Та Стамбулу вигідно лише підтримувати торговельні зв’язки з росіянами, запрошувати тисячі російських туристів, й таке інше. А з іншого боку Туреччині вигідно допомагати Україні й демонструвати дотримання норм міжнародного права. Про це свідчать численні повідомлення "Ердоган вчергове обіграв Путіна".
Тож фактично, Росія веде шлях до повної самоізоляції, а Путін вже залишився без союзників. Існує тільки політична вісь Мінськ-Москва. Проте Лукашенко вже не є окремим суб'єктом, перетворившись на підконтрольного Путіну мінського губернатора. Більше - нікого. Жоден зі світових лідерів не хоче вписати своє ім’я в одному рядку з Путіним, Лукашенком, Герасімовим та Шойгу.
Володимир Огризко, дипломат, керівник Центру досліджень Росії, колишній міністр закордонних справ України
