Емануель Макрон вдруге поспіль був обраний президентом Франції з підтримкою у 58,54% голосів (після першого туру президентських перегонів фінальний розрив між основними кандидатами становив небезпечні 5-6%). Проте ці вибори були вирішальними не лише для нього особисто та для французів. Вони були надважливі для України та всього Європейського союзу.
Якщо говорити про внутрішні французькі справи, політика Макрона дещо зміниться на догоду тим виборцям, які голосували за нього, насправді не підтримуючи його, але які не бажали бачити на чолі держави Марін Ле Пен. Причому, він сам після підрахунку голосів про це вже сказав: "Тим, хто голосував за мене, але не за мої ідеї, а заради того, щоб не пустити до влади ультраправих, я перед вами у боргу. Я більше не кандидат одного табору. Я – президент усіх".
Таким чином, президенту Франції доведеться у другому терміні стати більш м’якшим, шукати ширшої підтримки своїм ініціативам, бути менш безкомпромісним.
Друге завдання для Макрона зараз – відновлення лідерства Франції в Європі. Європа на очах втрачає позиції і вже навряд зможе відігравати зараз лідерську роль. Проте Франція не хотіла б, щоб таку роль захопили інші країни Європи – чи то Італія, чи то Польща… У цьому питанні, до речі, важливу роль може зіграти ставлення до України. Адже українська тема є наразі центральним моментом в європейській політиці.
Президенту Франції доведеться у другому терміні стати більш м’якшим, шукати ширшої підтримки своїм ініціативам, бути менш безкомпромісним
Може здатися, що тут Макрону доведеться розвертатися на 180 градусів, проте це не так.
Його загравання з Росією, яке так не подобалося нам, було викликано потребою рахуватися з парадигмами багатьох французьких виборців про існування "гарних росіян", закладених ще радянською пропагандою. А також протистоянням з Ле Пен, яка тиснула на виборців, розповідаючи, що війна – це погано, що треба, щоб вона закінчилась, а надання Францією зброї Україні – підживлення війни і це не припустимо. Звідси логіка Макрона про потребу замирення Путіна.
Тобто, на усі заяви Макрона останніх тижнів треба дивитися лише як на передвиборчі заяви.
Проте нагадаю, що навіть граючи на цьому полі, у нього в емоційний спосіб проривалося справжнє ставлення до проблеми. Зокрема, попри те, що всю виборчу кампанію Емануель Макрон говорив про діалог з Путіним, також прозвучала фраза про "неможливість будь-якого діалогу" з ним після Бучі. То він необачно згадував "братські народи", то говорив про повну підтримку України.
На найголовніше, що за добу до голосування Макрон оголосив про публічні поставки Україні зброї. Тож, на відміну від слів, в українському напрямку він робив належні справи.
Може здатися, що тут Макрону доведеться розвертатися на 180 градусів, проте це не так
Гадаю, надалі Франція продовжить передавати Україні усе потрібне важке озброєння. Адже процес вже пішов.
Окремо варто нагадати, що Франція – президентська держава. І Уряд країни підконтрольний президенту. Тому, коли Макрон загравав з Росією, міністр МЗС Франції робив жорсткі антиросійські акценти. Коли Макрон відмовився публічно говорити про геноцид в Україні, міністр внутрішніх справ, навпаки, не злякався цього слова.
Ба більше, Франція відправила до України перший підрозділ міжнародних спеціалістів – своїх жандармів – для документування злочинів геноциду, скоєних російськими військами в українських містах. Причому, з огляду на те, що вони знають, як правильно документувати такі речі, щоб вони були прийняті у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі. Тобто стали справжніми доказами у справі проти Росії та Володимира Путіна й визнання факту геноциду офіційно відбулося.
Такі речі можуть бути свідченням того, що Емануель Макрон все чудово знає й розуміє, але його дії рішучіші за заяви. Проте, думаю, що дійде й до заяв. Зокрема, коли Макрон зможе формально опиратися на звіт свого жандармського підрозділу, який працює в Україні.
Однак чекати заяв варто не раніше, ніж після парламентських виборів цього літа. Адже на них Ле Пен буде пробувати взяти реванш.
До цього часу нам варто слідкувати не стільки за словами, як за діями президента Франції.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик, експерт із міжнародних питань, колишній народний депутат України
