З майже дворічного правління Черновецького в Києві можна зробити щонайменше один сумний висновок: Київ, столиця держави, став абсолютно некомфортним містом для середнього класу, тобто для тих людей, рівнем життя яких вимірюється рівень добробуту й стабільності держави в усьому цивілізованому світі.
На жаль, уся політика мерської команди зводиться до двох основних напрямків – благовоління потужним олігархічним кланам і окремим олігархам шляхом роздачі землі, торговельних площ у центрі столиці, комунальних замовлень на виконання робіт і розвитку інших взаємовигідних напрямків співпраці.
Другий напрямок політики столичної влади – всебічна підтримка, заохочення й збільшення прошарку людей, які перебувають за межею бідності (задля ілюстрації своєї доброчинності) і тих, котрі ледве цю межу перетинають – як найбільш стабільного електорату.
Не розумію, невже ніхто не пояснить “доброму меру”, що страшно й сумно на початку ХХІ століття ставити собі в заслугу розширення мережі їдалень для бідних. Що це “зла” добродійність, що вона зумовлює зростання в столиці кількості таких людей, у тому числі за рахунок “регіональних” бомжів? Що для розв’язання проблем цих людей їх не потрібно заохочувати до вояжів у столицю за безкоштовним обідом чи одягом. Навпаки, треба намагатися скоротити когорту бродяг, повернувши людей до повноцінного життя...
Так само – невже не вважає за гріх віруючий Черновецький створювати сітьовий маркетинг із пенсіонерів за програмою “голос в обмін на продовольство”, приплачувати за підтримку мера.
Зрозуміло, що на цьому “святі столичного життя” середньому класові складно знайти собі місце й спосіб виживання. Виходить, що столиці непотрібні освічені, інтелігентні, молоді люди. Місто стає не для них.
Середній клас не отримує дешевих продуктових наборів і постійних “доплат”, які вимірюються сотнями гривень. Водночас середній клас апріорі не може мати зиску від бізнесових оборудок. Я вже не кажу, що плани на ділянку землі для киян стабільно середнього й трохи вище середнього достатку перетворились на нездійсненні мрії.
Середньому класу не потрібні доплати до Благовіщення й гречка з консервами. Але він вимагає від столичної влади щось зробити для міста. Мені, наприклад, потрібні вільні від машин тротуари (здається, мер підписував відповідне розпорядження щодо центру міста?), відремонтовані ліфти, дитячі майданчики і ще багато-багато чого.
Зараз із телебачення, радіо, моніторів у метро ллється шквал інформації про те, скільки зроблено для столиці і скільки зробиться. Але в тих людей, які щодня ходить по вулицях Києва, живуть у його будинках, скуповуються в його магазинах, складається враження, що це про якесь інше місто говорить міська влада.
Теза столичних чиновників про те, що наповнення міського бюджету суттєво зросло, зокрема, від підвищення вартості оренди комунальної власності, на перший погляд можна було б сприйняти позитивно, але рикошет від такого збільшення нівелює увесь позитив.
Що ж відбувається насправді? Через неймовірне збільшення вартості оренди комунальної власності (щонайменше удвічі-втричі минулого року проти 2006-го) центр Києва перетворився на суцільний “бутік” і став практично непридатний для проживання. Згадаймо, адже це саме оренда Черновецького витіснила з центру відомі ще з радянських часів магазини й магазинчики: “Фарфор. Фаянс” на Хрещатику, “Українські ласощі” біля метро “Театральна”, “Гастроном” на розі Великої Житомирської, майстерню з ремонту годинників біля Майдану Незалежності, величезний магазин “Взуття”, який упродовж року стояв із зафарбованими вікнами на центральній вулиці Києва. Перелік можна продовжити...
Нещодавно зафарбувалися вікна ще одного хрещатицького магазину, де продавали книжки й сувеніри. Ледве-ледве втрималися у своїх приміщеннях “Знання” на Хрещатику, із завмиранням серця всі очікували завершення ремонту в гастрономі “Хрещатик”...
Чи спитав мер у киян – а чого хочуть вони: збільшувати бюджет за рахунок надходжень від оренди для підмащування електорату, чи мати можливість ходити в знайомі магазини й купувати продукти в недорогих продуктових точках, яких у центрі майже не залишилося? Ні, не спитав...
Так само як не спитав – а чи потрібні киянам хмарочоси-свічки в спальних районах серед будинків, 20–30-річної давності, зведених, між іншим, відповідно до плану забудови. Скрізь, де є клаптик вільного простору, зараз розгортається будівництво – замість сквериків, дитмайданчиків, спортивних майданчиків. Але ж коли затверджували план забудови цих районів, передбачалися вільні місця для скверів і “зелених плям”, щоб життя було комфортне.
Бачила, як один такий двадцятиповерховий шпиль так навис над дитячим садком, що повністю перекрив доступ сонячного проміння. А хто дозволив будувати оту незграбну велетенську споруду біля самісінького виходу з метро “Лівобережна”. Тепер там майже не можливо пройти...
Можу ще згадати про тотальне вирубування дерев під різноманітні будівництва.
А хто коли останнім разом бачив, як клали новий асфальт чи ремонтували фасади?
Ще одне. Київський мер привселюдно пишається збільшенням доходів столичного бюджету, здається, до 24 млрд. грн. на поточний рік. Сумнівний, як на мене, привід для гордості. Як мінімум, треба зважити на 20-відсоткову інфляцію. І чи з тих джерел зростає цей бюджет? Може, ліпше було б навести лад із розпродажем-роздачею столичної землі, і надходження взагалі б сягнули невимовних цифр?
Адже для мешканця Києва показовим є не стільки набивання міської кишені, скільки те – на що витрачаються ці над-над-надходження.
На що?
На введення щомісячних доплат малозахищенним верствам населення, чи прямо кажучи – підкуп виборців з комунальної кишені? Цікаво було б подивитися, яку частку в бюджетних витратах становлять саме такі системні “дарунки від мера”.
Як киянка, що постійно мешкає в одному зі “спальних” масивів, я воліла б, аби бюджетні кошти витрачалися на організацію вивезення сміття з-під багатоповерхівок. Свою частку в квартплаті це я сплачую справно, але ніяк не можу зрозуміти, чому посланці від Черновецького розносять доплати пенсіонерам, старанно обходячи звалища побутових відходів у дворах. А ще подивіться, що робиться обабіч залізничних колій на під’їзді до Києва – суцільні нелегальні полігони сміття...
Зрештою, чому хтось розводить доброчинність за мій кошт, водночас поступово витісняючи з міста таких, як я? Зрозуміло – адже легше “купити” жебрака й “добазаритись” із олігархом, ніж запудрити мізки представникові середнього класу.
Невже скоро в Києві залишаться лише ті, хто все може купити, і ті, кого всі можуть купити?
Тетяна, м. Київ
