День ФСБ став у Росії надзвичайно помпезним святом... Путін не став зайве нагадувати про те, що „розширення оперативних можливостей” ФСБ визначається діяльністю зовнішньої агентури...
Думка
20 грудня путінська Росія широко відзначала День працівника органів безпеки, який до 1995 року носив „горде” звання „День чекіста”. 91 рік тому Раднарком прийняв постанову про утворення Всеросійської надзвичайної комісії. Абревіатура „ЧК” стала всесвітньо відомим символом агресивності, жорстокості, репресій, підступності та лицемірства. Недарма в народі з’явилася афористична характеристика для садиста: „Його з ЧК за звірства вигнали!” Таке ж емоційно-смислове навантаження несли на собі й абревіатури органів – наступників породження „залізного Фелікса” – НКВД, ОГПУ, МГБ, КГБ, нарешті – ФСБ.
За ними – ГУЛАГ, масові розстріли, тортури, переслідування інакодумців, „залізна завіса”, підтримка міжнародного тероризму, убивства закордонних політичних та громадських діячів, Чечня і Грузія...
Але в керівництві сучасної Росії цього ганебного наступництва ніхто не соромиться, ним там навіть пишаються. А „день ФСБ” став у Росії надзвичайно помпезним святом. Ще б пак, мало не всі представники правлячої верхівки – якщо не вихідці з КДБ або ГРУ, то колишні „стукачі” компетентних органів.
Кадровий розвідник-кадебіст, нині прем’єр-міністр РФ Володимир Путін 20 грудня особисто привітав любих колег зі святом на урочистих зборах: „Шановні друзі, останніми роками ми багато зробили для зміцнення нашої національної безпеки. Істотно розширені технічні та оперативні можливості Федеральної служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Федеральної служби охорони, і все це вселяє впевненість, що будь-які спроби послабити або дестабілізувати Росію, завдати шкоди інтересам країни та її громадян будуть жорстко припинятися”.
Старий конспіративник не став зайве нагадувати про те, що „розширення оперативних можливостей” ФСБ значною мірою визначається активною діяльністю зовнішньої агентури – як кадрових розвідників, так і завербованих у країні перебування „кротів”. Їх він не привітав зі святом. Точніше, не виокремив...
Хочеться від усього серця привітати з Днем ФСБ таких осіб в Україні.
Коновалюка Валерія Ілліча, недолугі вправи якого на ниві кінематографії та так званих розслідувань комісій неабияк сприяли вирішенню нагальних завдань ФСБ щодо дискредитації української влади й держави в цілому. Хоча сама назва „кіно-шедевру” „Мистецтво зради” дуже пасує самому автору.
Цікаво, як йому почувалося, коли він відкрито їздив по Південній Осетії в супроводі офіцерів ФСБ? Чи, може, гордість переповнювала: супроводжують цілі полковники такого “служивого”, який за чотири роки перебування в російській армії залишився лейтенантом і командиром взводу? А потім ще й звільнений був з ганебним формулюванням про „моральні якості”? А тепер, можна сказати, гордість фахівців ФСБ з інформаційних воєн – дав привід здійняти таку антиукраїнську бучу на рівному місці.
Деркача Леоніда Васильовича... ЗМІ багато писали про зв’язки з Севою Могілевичем, якого давно вважають суто феесбешним персонажем.
Сівковича Володимира Леонідовича, якого відправили з КДБ у відставку зовсім юним підполковником у 1992 році. Лишилися нібито питання до того, за якими цінами підполковник розпродував тоді майно радянських військ у Німеччині. Ще недавно навколо нього відбувалися жахливі речі. 23 лютого 1999 року кількома пострілами було вбито підполковника МВС у відставці Олександра Дейнеку, який працював на каналі СТБ (створеному Сівчковичем) і якого вважали ледь не бодігардом Сівковича; за півроку у власній квартирі знаходять повішеною Мар’яну Чорну, керівника інформаційної служби СТБ; у травні 2002 року у власній машині знайшли застреленим колишнього генпродюсера СТБ Андрія Фещенка. А ще, якщо вірити ЗМІ, з Деркачем Володимира Леонідовича ріднить знайомство з Севою Могілевичем, з яким він начебто має таких достойних спільних знайомих і приятелів, як кримінальні авторитети„Богомол”, „Болгарин” (якого він допоміг витягнути „з кічі”), „брати Карамазови” та „Михась”.
Бута Юрія Анатолійовича, який, за твердженням ЗМІ, є випускником юрфаку Військового університету Міністерства оборони Російської Федерації (заснований на базі Військового інституту іноземних мов, Військово-політичної академії імені В.І.Леніна і Військової юридичної академії Радянської Армії). "Цей заклад є чудовою кузнею кадрів: на виході ми одержуємо – освічених розвідників, контррозвідників, юрисконсультів, слідчих, прокурорів, психологів, перекладачів, журналістів", – рекламує сам себе університет на власному сайті. Тут же наголошується, що його випускники посідають керівні посади в Головному управлінні розвідки Міноборони Росії, Федеральному агентстві урядового зв`язку, у ФСБ, МВС і інших силових органах. У 2000–2002 роках, після служби в російській армії та викладання в російському військовому вузі Юрій Бут був директором Центру міжнародних проектів і співпраці Російської академії державної служби при президенті Росії (Путіні). І хай хтось скаже, що ця посада не є в кадровій обоймі ФСБ. Тому природно припустити, що потрапляння Бута у фракцію НУ-НС у парламенті за квотою Юрія Луценка було вдалою спецоперацією. Особливо з огляду на те, що своїм виходом з демократичної коаліції наш герой доклався до її розвалу. З Днем ФСБ вас, громадянин України з 2002 року...
Наливайченка Валентина Олександровича вже привітали з Днем чекіста – це зробив депутат-бютівець Святослав Олійник, нагадавши, що в.о. голови СБУ у своїй службовій автобіографії, поданій до ВР, „забув” указати факт свого навчання в школі КДБта Червонопрапорному інституті КДБ ім. ЮАндропова (нині Академія зовнішньої розвідки). Заради справедливості зазначимо, що, на відміну від наведених вище панів, Наливайченко проросійських заяв не робив і на руку ФСБ не грав. Принаймні публічно.
Список кандидатів на привітання з Днем ФСБ серед українського політикуму просто неосяжний, але всілякі грачі, вітренки та волги надто дрібні фігури...
Тож, мабуть, не їм адресовані карбовані рядки з привітання президента РФ Дмитра Медведєва: „Керівництво країни завжди цінувало у співробітниках спецслужб справжній професіоналізм і особисту мужність... Впевнений, що і надалі ви будете гідно вирішувати поставлені завдання, надійно служити інтересам Росії та її громадян”.
Микола Писарчук
