Попри деяке потепління риторики на адресу Москви з боку Вашингтона, питання побудови відносин між Заходом і Росією залишається відкритим. Навряд чи Росія відмовиться від претензій на світове лідерство, і тим більше – від претензій впливати на політику країн, які колись входили до складу СРСР. Без сумніву, Захід йтиме на компроміси лише до певної межі.
2 квітня в Лондоні відбудеться саміт лідерів «великої двадцятки» (G20). Очевидно, що, крім проблем, безпосередньо пов`язаних з світовою кризою, на саміті також будуть розглянуті важливі питання відносин Заходу з Росією.
Важко сказати, якою мірою на розгляд цих питань вплинуть такі події, як минулорічна російсько-грузинська війна і недавній російсько-український газовий конфлікт. Однак деякі повідомлення з європейських теренів, а також з-за океану, які надійшли впродовж останнього часу, спонукають до певних висновків.
На початку березня керівники міністерств закордонних справ країн НАТО на засіданні у Брюсселі прийняли рішення відновити відносини з Росією на вищому рівні. (Ці відносини були розірвані Альянсом в односторонньому порядку після збройного втручання Москви у грузинсько-південноосетинський конфлікт у серпні 2008 року).
Цьому рішенню передували заяви лідерів Франції та Німеччини на Мюнхенській конференції з безпеки, яка відбулась на початку лютого. Тоді французький президент Н.Саркозі заявив, що Росія не становить воєнної загрози для НАТО і Євросоюзу, а канцлер Німеччини А.Меркель висловила думку про те, що Росія повинна бути включеною до європейської системи безпеки.
Як виявилося, європейську ініціативу підтримав Білий дім. Державний секретар США Х.Клінтон виступила з пропозицією до Росії спільно розробляти протиракетну систему. Крім того, за повідомленнями світових агенцій, президент США Б.Обама передав російському президенту Д.Медведєву таємного листа, в якому нібито дав зрозуміти, що його адміністрація готова відмовитися від проекту ПРО в Європі, - якщо Москва, в свою чергу, зробить усе, щоб перешкодити іранській ядерній програмі.
Тим часом Прага доволі оперативно відреагувала на ініціативи «старших» європейських і американських колег.Чеський уряд прийняв рішення відкласти голосування у парламенті країни щодо ратифікації угоди з Вашингтоном про розміщення на чеській території американського радара системи ПРО «у зв`язку з побоюванням, що представники опозиції заблокують цей процес».
Наразі не оприлюднено позиції офіційної Варшави щодо можливої відмови від розгортання на території Польщі американської системи ПРО. Однак зі значною долею ймовірності можна спрогнозувати, що суттєвих заперечень з боку польського керівництва теж не буде – Америка далеко, натомість Росія, а тим більше Німеччина – поруч. Як відомо, польський істеблішмент, починаючи від прем`єра Дональда Туска, і закінчуючи впливовими бізнесовими колами, не приховує своїх «прагматичних» проросійських симпатій. Беручи до уваги досить високі шанси Туска перемогти на президентських виборах 2010 року, напевно, слід очікувати поступового втягування Варшави в орбіту російсько-німецьких економічних контактів і геополітичних інтересів.
При цьому навряд чи випадковою слід вважати появу кілька днів тому інтерв`ю в польській Gazeta Wyborcza колишнього радника президента США з національної безпеки З.Бжезінського, в якому він висловив думку про те, що може виникнути ситуація, за якої не буде необхідності розгортання системи ПРО на території Польщі. «Не можна виключити, що внаслідок американсько-російського діалогу та тиску на Іран виникне зовсім нова ситуація, за якої необхідність розгортання ПРО буде суттєво знижено та навіть зведено до нуля», - сказав він. При цьому Бжезінський зазначив, що замість протиракетного щита Польщі буде запропоновано ракетні комплекси Patriot, які стануть елементом польської сучасної системи ППО.
Відтак зрозуміло, що і чехи, і поляки, зважаючи на нові тенденції на геополітичній карті світу, пов`язані з т.зв. перезавантаженням російсько-американських відносин і посиленням російської присутності у західноєвропейській політиці, змушені будуть переглядати свої певні зовнішньополітичні позиції. Адже заявляти про якісь особливі погляди на тлі з`ясування стосунків між Білим домом і Кремлем було б з їхнього боку, певно, нерозумно.
Однак у цій ситуації не зовсім зрозуміло, наскільки Москва є готовою до компромісу, запропонованого адміністрацією Обами, і наскільки далеко готовий просунутись назустріч Росії Захід? З російського боку, принаймні, публічно, останнім часом не прозвучало ніяких коментарів щодо іранської ядерної програми. Більше того, складається враження, що в ці дні з боку Кремля ніби навмисно була продемонстрована увага до Тегерана – щоправда, в іншій галузі. 15 березня Міністерство енергетики РФ і міністерство нафти Ірану підписали меморандум про взаєморозуміння -- "Газпром" постачатиме туркменський газ, куплений Росією, до Північного Ірану в обмін на постачання вуглеводнів з півдня Ірану до країн Перської затоки.
Крім того, наприкінці минулого тижня на форумі у Брюсселі, присвяченому питанням міжнародної безпеки, міністр закордонних справ Росії С.Лавров заявив, що Росія незадоволена домінуючою роллю НАТО у системі європейської безпеки і відносинами альянсу з країнами, які раніше входили до складу СРСР. «Дісталося» від Лаврова і Євросоюзу – за «тиск» на Білорусь у питанні прийняття рішення про визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії. (Як відомо, з боку деяких країн ЄС на адресу офіційного Мінська прозвучало застереження щодо участі в новій програмі «Східне партнерство» за умови, якщо Білорусь визнає незалежність цих самопроголошених країн).
У цьому зв`язку промовистою є доволі бурхлива реакція з боку Кремля на рішення міжнародної інвестиційної конференції з модернізації української газотранспортної системи, що відбулась в Брюсселі. Як відомо, російський прем`єр В.Путін застеріг, що Росія почне переглядати принципи відносин з країнами Євросоюзу, якщо інтереси Москви у газовій сфері ігноруватимуться.
Відтак, не слід забувати, що у відносинах між Росією і Заходом існує немало проблем, вирішення яких, попри декларації про наміри, принаймні найближчим часом, виглядає доволі сумнівним. Зокрема, без перспективи розв`язання залишається питання щодо Афганістану, а також кавказька проблема. Нещодавно з боку російського керівництва було заявлено про намір створити в Абхазії та Південній Осетії військові бази чисельністю по 3700 осіб кожна і побудувати в Абхазії бази ВМС для кораблів російського Чорноморського флоту. У свою чергу, Євросоюз заявив, що розглядатиме будівництво цих баз як порушення Росією угоди з Грузією про припинення вогню, а генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер зазначив, що альянс не згоден з визнанням незалежності Південної Осетії і Абхазії і з намірами Росії будувати військові бази в Абхазії і Південній Осетії, оскільки це територія Грузії.
Отож, попри деяке потепління риторики на адресу Москви з боку Вашингтона, питання побудови відносин між Заходом і Росією залишається відкритим. Навряд чи Росія відмовиться від претензій на світове лідерство, і тим більше – від претензій впливати на політику країн, які колись входили до складу СРСР. Без сумніву, Захід йтиме на компроміси лише до певної межі.
По який бік цієї межі перебуватиме Україна – це значною мірою все-таки залежить від нас.
*(лат. limes – межа) - кордон між окремими ділянками землі, відведеної для громадян общини. В період Римської імперії так називався укріплений кордон держави, який охоронявся легіонерами. Зокрема, limes проходив у районах Рейну і Дунаю. З тих пір і дотепер умовний limes ділить Європу на Західну – на захід від Рейну і Дунаю, і Центральну та Східну – на схід. За радянських часів саме умовний limes географічно розділяв дві світових системи –« капіталістичну» і «соціалістичну».
Михайло Сидоржевський
