Напередодні виборів точиться дуже багато дискусій щодо персон кандидатів на головну посаду країни. Звичайно, не обходиться без взаємних звинувачень між конкурентами. Особливо дістається (і від Президента, і від опозиції, і від експертів) діючому прем’єр-міністру, адже саме в її руках – управління економікою держави. Щодо цього питання я маю власну позицію. Отже, я, як економіст, стверджую: до уряду Тимошенко можна застосовувати лише епітети найвищого ступеня порівняння! Уряд Юлії Володимирівни – «най-най-най». І, я впевнений, зі мною багато хто погодиться.
Це найбільш депресивний уряд за часи незалежності. Під керівництвом Тимошенко в Україні відбулася найбільша девальвація національної валюти, з’явилися найвищі показники інфляції, за весь період історії – найбільше падіння промислового виробництва і спад ВВП, найбільший розмір дефіциту державного бюджету, найнижчі реальні доходи громадян, найвищий рівень безробіття в країні і найбільше нагромадження державного боргу... В діяльності Юлії Володимирівни немає напівтонів. Все зроблено у найвищому ступені!
Звичайно ж, таке управління економікою стало одним з найголовніших чинників того, що європейський імідж України в контексті наближення до ЄС повністю зіпсувався. Доведеться докласти неабияких зусиль, щоб повернути втрачене довір’я.
Дворічна робота цього уряду – це не просто втрачені роки для економічного розвитку України, це «мінусові» роки. Пожинати його плоди ми будемо ще не один рік, ліквідовуючи наслідки економічних помилок, які допускала Тимошенко.
Схоже, уряд України є лише на рекламних носіях і на прес-конференціях зі звітами про щомісячне перевиконання «планових надходжень» до держбюджету, успішну «рекапіталізацію банків» і неймовірну радість від отримання чергового траншу МВФ.
Жодна бюджетна стаття розвитку не виконується, та вже починають не виконуватись і соціальні статті, а з українських банків зараз грошей не візьмеш ні у вигляді своїх депозитів, ні у вигляді потрібних кредитів.
Тим часом, Національний Банк не припиняє друкувати гроші: то 18 млрд. на статутний фонд Нафтогазу, то 44 млрд. на “рефінансування банків”, ще непогано було б 10 млрд. на Євро-2012…, при тому не забуваймо, що Податкова і Митниця постійно перевиконують «план надходжень», а курсова вартість вже отриманих кредитів МВФ сягає 90 млрд.грн.
То чому ж в українського уряду увесь час немає грошей ні на програми розвитку, ні на адекватне до інфляції підвищення зарплат і пенсій, ні на Аграрний фонд, ні на розрахунки з «Газпромом»? – Казна порожня?!
Та й фінансова крапельниця Міжнародного Валютного Фонду, схоже, не дуже допомагає: згадаймо, що під час недавньої піар-епідемії свинячого грипу, для закупівлі ліків, прем’єр-міністр звернулася не до перевиконуваного державного бюджету (загального чи спеціального фонду), а до НБУ - з проханням ще надрукувати грошей! Оце так мистецтво вести економічну політику!
Очевидно, що в такій критичній ситуації ( а те, що вона критична, повірте, Тимошенко чудово розуміє) прем`єр взяла курс на єдиний прийнятний для неї вихід – перескочити в крісло Президента, а весь тягар своїх «здобутків» скинути на наступного прем’єра. І, між іншим, до цих пір має певні шанси на такий результат. Дивує, як український народ до цих пір в стані вірити цьому нагромадженню політичних та економічних афер?
Андрій Новак, кандидат економічних наук, автор книги “Як підняти українську економіку”
