Новий уряд продовжує проштовхувати ідею створення консорціуму із спільного з Росією управління нашою ГТС.
Вони зробили це фішкою своєї виборчої кампанії, вони дали зрозуміти, що тверді в своїх намірах під час поїздки Януковича до Брюсселя. І вони сьогодні вирушили до Москви, так би мовити, обговорити деталі. Я все чекала, з яким виглядом, під яким соусом «Регіони» пропхатимуть консорціум із спільного управління газотранспортною системою. Адже виборець вже не так простий, йому не згодуєш будь-яке рішення влади. Тим більше що журналісти в останні роки написали тисячі текстів про те, що це підприємство вельми далеке від таких понять, як національний інтерес, що не буде ніякого «спільного управління», Росію цікавить повний контроль. У недоцільності цього підприємства нас переконували і Тимошенко з усією її пристрасністю, і спокійний й автономний Пінзеник, і найавторитетніші експерти від енергетики з неурядових організацій.
Ставлення до енергетики – це серйозний критерій наявності у наших менеджерів інстинкту державника. Дива не сталося. Чутки про те, що Янукович в Росії пообіцяв спільне управління трубою, видаються достовірними. Обіцянку нова урядова команда кинулася виконувати всією конторою. Останні кілька днів ПР тільки про це і говорить. Намагаються підготувати суспільство.
«Якщо створимо консорціум, то ціни на газ для населення можна не піднімати», - заявляє перший віце-прем`єр Андрій Клюєв. Не уточнюючи, про яке підвищення йде мова. Якщо про те, щоб підняти ціну вітчизняного газу до рівня собівартості, то її можна і підняти. Не так дорого. А якщо до рівня промисловості, то й так піднімати не можна – платити припинять. Прем`єр-міністр Микола Азаров сказав, що тепер Нафтогаз повинен платити за газ сам, що бюджет майже не дотуватиме кампанію і має підвищитися платіжна дисципліна. Враховуючи, що керувати галуззю будуть фактичні власники облгазів, то рівень платіжної дисципліни вони піднімуть. Сам собі гроші не перекажеш, то хто тобі перекаже? А там весна, літо, споживання газу падає. Тому природні процеси пояснюватимуть блискучим менеджментом нової команди. І під шумок складати документи і ліпити обгрунтування своєї ініціативи: віддати в концесію ГТС. «Як можна повернути тіньові схеми на ринок, якщо є контракти і формула? Адже зараз посередника відродити неможливо?» - питала я якось у свого знайомого, який вже багато років займається нафтогазовими справами. «Як-як? Переглянуть контракти, створять консорціум, це і буде новий посередник. Тим більше що офіс вони хочуть зробити у тому ж таки кантоні Цуг в Швейцарії», - відмахнувся він. - Але ти не турбуйся. Через десяток років труба зноситься». «А якщо вони вкладуть гроші в модернізацію, як обіцяють?» - перепитала я. «Ну тоді це точно відхід ГТС назавжди і вічна присутність тут російського партнера», - почула я у відповідь.
Отже, колеги, пора міняти дискурс. Замість того щоб переконувати суспільство, що передача труби – недержавний крок, потрібно подумати, чи зможе ця влада, віддавши, таким чином, частину суверенітету, зупинитися?
І чи зможе держава, газову трубу (і внутрішні газові мережі) якої контролює сусідня держава Росія зберегти свою незалежність, своє право на самостійну політику? Я ставила це запитання експертам ще під час виборчої кампанії. Відповіді були іноді діаметрально протилежні. Хтось говорив, що консорціум – це повний контроль Росії, хоч і не юридична, але фактична реінтеграція в РФ. Хтось переконував, що це тимчасова ситуація, і вже за п`ять років сформується покоління, яке виросло у вільній Україні. І є процеси, які зупинити не можна, прийдуть люди, у яких немає ностальгії по всьому радянському, і ці покоління, природно, будуть орієнтовані на Європу. Хтось сказав, що ми ніколи не станемо Білоруссю, оскільки у нас є Галичина.
Але всі сходилися в одному: якщо в країні є сильна політична влада, що має національні амбіції і здібна до сильних рішень, то подібна втрата не стане вирішальною. Щоправда, ця влада не стала б підносити такий жахливий провал, як консорціум, у вигляді прогресивного кроку. Їх газ і наш транзит – така взаємозалежність вносила до російсько-українських відносин хоч якийсь елемент симетрії, але якщо труба піде в концесію, ця взаємозалежність знівелюється.
Тимошенко свого часу заради майбутньої перемоги на виборах, прихильності Путіна і ще ради чогось, підписала в Москві невигідні договори щодо газу. Але нинішня команда, вже вигравши вибори, замість того, щоб вивчити, що задля модернізації пропонує Європа, і замість того, щоб спробувати викрутити ситуацію, підключивши Європу, почала готувати до здачі стратегічний об`єкт України.
Утім, ще не пропало. Свого часу саме плани Кучми із створення консорціуму стали свого роду об`єднуючим чинником для розрізненого табору націонал-патріотів і солідним доважком в антипрезидентській кампанії. Сьогодні багато що залежить від того, чи засвоїв президент уроки минулого і чи консолідують ці кроки опозицію. І ще від того, чи знайдеться в парламенті більше двох сотень рук, готових натисненням кнопки, приєднатися до здачі труби.
Подивимося.
Маша Міщенко
