Визнавши легітимність алгоритму формування нинішньої парламентської коаліції, Конституційний Суд видав «регіоналам» ліцензію для великого полювання на «тушок» - депутатів із опозиційних фракцій, які шукають можливості для реалізації інтересів за нової влади. Звідки з`явилися «тушки»? Власне кажучи, традиції дрейфу між різними фракціями у Верховній Раді сформувалися ще в 90-х роках минулого століття, коли парламент формувався на змішаній основі. Підгрунтям перебігань вкрай рідко бували ідеологічні розбіжності. Часто депутати-мажоритарники обиралися під опозиційними гаслами, але власною волею або мимоволі перетворювалися на прихильників влади. Перехід до закритих списків та імперативний мандат в українському варіанті (депутата може позбавити повноважень з`їзд політичної сили, за списками якої він пройшов до парламенту) змінив ситуацію. У сесійному залі з`явилися «тушки», які вже доповнили і продовжують прибуватикоаліцію фракцій Партії регіонів, Блоку Литвина і КПУ до парламентської більшості .
Як стають «тушками»? Як повнолітній і самодостатній парламентарій, який ще вчора видавав на гора негативне ставлення до Віктора Януковича в промислових об`ємах, стає покірним кнопкодавом? Тут у кожного своя історія і немає універсальних рецептів. Когось обділили за часів прем`єрства Тимошенко, комусь запропонували можливості для реалізації ділових інтересів. Когось просто налякали – не забувайте, що губернатори, так само як і керівництво обласних управлінь МВС і СБУ, орієнтуються на президента. Компромат активно використовується для «гасіння» сумнівів деяких слуг народу. Нагадаємо, що коаліції зовсім не обов`язково привертати на свій бік гучні імена – це не шоу-бізнес, а політика, тут ставки інші. Валізи з доларовою готівкою коридорами Верховної Ради емісари Януковича не носять – немає необхідності. Справа в тому, що нардеп, який регулярно з`являється на телеекранах, і якого знає вся країна, має таке ж право голосу, як і непублічний парламентарій. При цьому останнього вмовити на зміну політичної орієнтації легше. Широкий комплекс можливостей відкриває різноманітні варіанти для розширення коаліції, у якій тепер є і практично нікому не відомий Олег Малич, і Валентин Зубов, який пробув не рік в опозиції . До речі, цікавий момент: після переходу в коаліцію більшість «тушок» втрачають голос, відмовляючись відповідати на найбезневинніші запитання.
Парадоксально, але роль загонича в коаліції виконує Володимир Литвин. Спікер безпристрасно оголошує про плани зі збільшення чисельності коаліційних лав, після чого йому залишається тільки із сумом спостерігати з президії, як падає вплив його власної фракції, так само як і скорочуються амбіції комуністів. Логіка надзвичайно проста – чим більше в коаліції «тушок», тим менше прислухатимуться до молодших партнерів Партії регіонів. Але після завершення президентських перегонів перед Володимиром Михайловичем був зрозумілий вибір: або йти в коаліцію з Януковичем, або вирушати на дострокові парламентські вибори. Оскільки перебування в спікерському кріслі не дає гарантій переобрання на наступний депутатський термін, рішення Литвина можна назвати прагматичним.
Головними «єгерями», фахівцями з «тушок», виступають представники конкуруючих груп впливу в Партії регіонів – голова президентської адміністрації Сергій Льовочкін і перший віце-прем`єр Андрій Клюєв. Обидва досягли певного успіху в залученні на сторону коаліції нових бажаючих підставити плече Януковичу і віддати картку для голосування координаторам регіоналів у сесійній залі. Сергій Володимирович здатен вирішити глобальні проблеми новонаверненої «тушки», Андрій Петрович – насущні. Достеменно невідомо, чи йде між «єгерями» капіталістичне змагання із залучення в коаліцію нових «тушок», але полювання – процес надзвичайно азартний. І мета мисливців абсолютно зрозуміла – доведення правлячої коаліції до чисельності конституційної більшості. Це може відбутися не відразу, але демонстрація відповідної тенденції вносить паніку до не дуже монолітних опозиційних лав.
Хоча сьогодні «тушки» тягнуться до нової влади тонким струмочком, з тіні на світло перелітаючи поодинці, очікується сплеск їх міграції напередодні голосування за бюджет-2010. Відверто кажучи, переходячи на сторону переможця, вчорашні опозиціонери борються переважно за продовження свого перебування в депутатській якості. Дострокові вибори для багатьох «тушок» означали б фінал політичної кар`єри, а так – гляди, регіонали зглянуться і погодяться на зміну виборчої системи. Хоча, правду кажучи, надії на такий сценарій розвитку подій небагато – в українській політичній практиці «тушки» є всього лише інструментом.
Євген Магда
