Федераст Симоненко може вирушити шляхом академіка Литвина

12:57, 18 травня 2011
Різне
6029 0

Лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко в своєму прагненні зберегти ілюзію причетності до прийняття рішень у країні переходить усі норми політичної пристойності. Головний неокомуніст країни витягнув з політичної комірки тему федералізму, заявивши в Донецьку, що знову настав час повернутися до цього питання. Тобто тепер він став ще і головним федерастом...

Час для своєї заяви пан Симоненко вигадав просто чудово: відразу після організованих провокацій навколо святкування Дня Перемоги. Щоб не здавалося, що комуністи залишилися осторонь (у Львові «банкували» «Родина» і «Русское единство», а ВО «Свобода» грало роль «болвана» в преферансі), головний неокомуніст пообіцяв провести свою акцію у Львові. Ймовірно, 22 червня, у день 70-ліття початку Великої Вітчизняної війни. Ще ймовірніше – разом із колегами і старшими товаришами з КПРФ. Передбачити, як відреагують на подібний червонопрапорний демарш в розбурханому політичними пристрастями Львові, нескладно. Важче уявити, що українські компетентні органи зможуть переконати комуністів відмовитися від провокаційних дій. Політичні спадкоємці Леніна, як відомо, були головними ініціаторами прийняття закону про «прапор перемоги», який безпрецедентно загострив ситуацію під час святкування чергової річниці розгрому нацистської Німеччини. З усього видно, що більшовицький принцип «чим гірше – тим краще» соратники Симоненка осідлали надовго.

Реанімацію ідеї федералізму Петро Симоненко провів у рідному Донецьку, нагадавши вдячним слухачам, що їх мала батьківщина є єдиним регіоном-донором державного бюджету (з цим можна і потрібно посперечатися). Але лейтмотив виступу першого секретаря КПУ зрозумілий: нічого годувати «бандерівців» та інших хохолів. Ситуація виглядає дещо кумедно, оскільки ще пару років тому адептами федералізації були представники Партії регіонів, але після отримання влади в країні вони відмовилися від цієї тези. Ймовірно, комуністи запропонують відповісти співгромадянам на питання про перехід від унітарної до федеральної України в ході референдуму, з організацією якого вони носяться, наче курка з яйцем. Ще б пак – Симоненко вже неодноразово заявляв, що КПУ є єдиною «опозиційною силою» в Україні, при цьому фракція комуністів входить до складу парламентської більшості. У наявності роздвоєння політичної свідомості: один варіант – для наївних виборців, інший – для реалізації партійних сподівань та інтересів. Очевидно, що предводитель неокомуністів найбільше боїться опинитися за бортом Верховної Ради, що для нього дорівнюватиме завершенню політичної кар`єри. Вождь Компартії до останнього часу успішно розправлявся з внутріпартійною опозицією, оскільки на ньому замикалися контакти зі спонсорами КПУ і ситуативними політичними партнерами. Втрата партією парламентської прописки може коштувати Симоненку поста вождя українських комуністів.

Сьогодні ідеологи КПУ намагаються знайти формулу завоювання симпатій виборців. Проведення першотравневої демонстрації стало єдиною формою підтримки комуністами наростаючих соціальних протестів громадян України. Навіть якщо завтра вся фракція КПУ переодягнеться з італійських костюмів у робітничі фуфайки і піде в народ, це не приведе до потрібного ефекту. Електорат комуністів послідовно скорочується впродовж усієї незалежності України, але це не підштовхнуло партію до реформування. Вона, як і раніше, залишається уламком КПРС, який зміг спливти в 1993-му, після краху загальносоюзної партійної машини.

Соратникам Симоненка на майбутніх парламентських виборах доведеться непросто. У 2002 році вони не провели жодного соратника в мажоритарних округах. Немає підстав вважати, що за десять років ситуація змінилася у кращий бік, і в оточенні Петра Симоненка з`явилися люди, здатні виграти вибори в одномандатному окрузі. У своєму електоральному заповіднику, на південному сході країни, комуністи конкуруватимуть із Партією регіонів. І падіння популярності всіх політичних сил, що спостерігається останнім часом, дозволяє припустити, що партія влади не буде панькатися зі своїми капризними попутниками.

Що залишається комуністам? У нинішній ситуації вибір обмежений – вони будуть, використовуючи парламентську трибуну і доволі мізерний медіа-ресурс, бити по больових точках країни, набираючи очки за рахунок вкидання в суспільство тем, які викликатимуть розбрат. Як реагуватиме влада – передбачити складно, оскільки Петро Симоненко давно навчився бути для неї зручним спаринг-партнером. Але вже наступного року «регіоналам» доведеться вирішувати серйозні електоральні завдання, і вони можуть декласувати першого секретаря КПУ разом із його партією так само, як вчинили з академіком Литвиним, який де-факто керує парламентом.

Євген Магда

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter