Білоруську економічну кризу зараз не обговорює тільки ледачий. Головними її причинами називають неефективний держсектор, роздуту соціалку, відсутність модернізації. Крім того, нагадують, що в країні вистачає непрофесіоналізму, корупції і показухи — а це також несприятливо позначається на економіці.
Все це так, але перш ніж услід за модними експертами виносити обвинувачувальний вердикт «зашкарублій держекономіці» і недалекому «кривавому режиму», давайте трохи поміркуємо.
Причини
Як відомо, білоруський ВВП за минуле десятиліття збільшився більше ніж удвічі. Зарплата і витрати на соціальну сферу при цьому, як і належить, росли випереджаючими темпами.
В принципі, так і повинно бути: люди працюють і виробляють більше — відповідно, має право розраховувати на збільшення соціалки.
Звичайно, зростання держвитрат у Білорусі іноді бувало різким і невчасним, що створювало додаткове навантаження на економіку — так було, наприклад, минулого року. Проте головні причини білоруської кризи мені бачаться в іншому:
1. Білоруська економіка є перш за все переробкою/збіркою імпортної сировини. Недивно тому, що за минуле десятиліття зовнішньоторговельний оборот Білорусі збільшився у 4 рази — з 15 до 60 млрд. доларів. У таких умовах переробна економіка неминуче стикається з типовою проблемою зростання: перед початком кожного виробничого циклу постійно доводиться купувати все більше і більше сировини.
2. Проблему посилює безперервне зростання цін на світовому ринку — і на імпорт, і на експорт. Унаслідок чого оборотки у переробних підприємств хронічно не вистачає на черговий виробничий цикл: продукцію ми продаємо за старими низькими цінами, а сировину доведеться купувати вже за новими високими.
3. Але найголовніше — наш проміжний імпорт останнім часом дорожчає (чомусь!) набагато швидше, ніж товари, що експортуються. Чому ж? Та просто майже весь наш імпорт йде з Росії. А тамтешня олігархічна верхівка в останні роки, як по команді, накручує ціни на сировину, умисне доводячи до банкрутства єдиного європейського союзника Росії. Навіщо це робиться — окреме питання, до якого ми повернемося трохи пізніше.
Проілюструю сказане нескладним прикладом із мікроекономіки:
Припустимо, минулого року ми виробили 1 трактор, а цього — вже 2.
Минулого року ціна за 1 трактор була 10 000 у.о., а металу для його виготовлення пішло на 5 000 у.о.
Значить, ми заробили 5 000 у.о.
А цього року всі ціни (і на трактор, і на метал) виросли однаково — в 2 рази.
Значить, нам за метал доведеться віддати 20 000 у.о. А у нас всього лише 5 000! Де ж узяти ще 15 000?
Припустимо, ми знайшли гроші, яких бракувало, в банку. Звичайно ж, під хороші відсотки.
Купили необхідний метал, зробили 2 трактори. Ми їх продамо в кінці року за 40 000 у.о., і у нас залишиться прибутку 20 000 у.о.
А наступного року нам зверху знову спускають план збільшення продажів у 2 рази. І ціни на все знову виростуть у два рази. Значить, за метал треба готувати вже 80 000 у.о. Недостача складе цілих 60 000 у.о.! Та ще відсотки за взятим кредитом. Та ще зарплату потрібно збільшувати випереджаючими темпами.
А зараз уявіть, що ціни на метал постачальники піднімали щорічно в 3 рази, а трактори дорожчали тільки в 2 рази. Тоді над підприємством нависає реальна загроза примусового банкрутства, чим не обов’язково скористаються партнери-конкуренти і «добрий» банк.
Будь-який бізнесмен, включаючи мене, знає цю ситуацію на власній шкурі і розуміє, наскільки складне завдання стабільного зростання. Адже білоруському «некомпетентному» держапарату вдавалося його успішно вирішувати впродовж десяти років!
Тільки в останні роки знадобилося залучення зовнішніх запозичень, причому порівняно невеликих. Ці борги — неприємна неминучість, оборотна медаль зростання будь-якої переробної економіки, а зовсім не чиясь безглузда примха.
Ось і виходить, що до боргової ями ми падаємо не із власної вини — нас туди штовхають об'єктивні обставини, посилені «допомогою» найближчих союзників і нестримною світовою інфляцією.
Наслідки
Отже, білоруська криза — звичайна хвороба зростання, помножена на несприятливу цінову кон'юнктуру і активну «допомогу» друзів.
Але найцікавіше, що буквально за останні півроку наша типова криза зростання раптом доповнилася масою дивних подій: незрозумілими силовими акціями на виборах і після них, скандалами із Заходом і Сходом, нав'язуванням нашій країні іміджу «Failed state», споживчою панікою, товарним дефіцитом, обвалом імпорту, тяганиною з кредитами і навіть вибухом біля самої резиденції президента.
Якщо в бізнесі трапляється подібний «збіг обставин», то це може означати тільки одне — рейдерску атаку. Саме за цією схемою «братки» захоплювали свого часу найбільші промислові підприємства Уралу і Сибіру: у жертви вимивалися оборотні кошти за допомогою цінових ножиць, заморожувалися кредитні лінії, потім відключалося енергопостачання, а в кінці вивалювався компромат на директорат заводу. Тих, хто здавався, нові господарі робили своєю слухняною маріонеткою, а тих, хто боровся... Немає їх вже на цьому світі, а непокірні заводи пустили за вітром.
Якщо подивитися на білоруські проблеми з цієї точки зору, то театр абсурду, що розгортається на наших очах, несподівано стає абсолютно логічним і послідовним. Все це не залишає сумнівів, що економіку країни серйозно намірилися розвалити, щоб потім поласувати найапетитнішими шматками. Сумно, але випадок у світовій практиці далеко не перший.
Звернемо увагу на ще один важливий момент. Абсолютно необхідною умовою успіху будь-якої рейдерскої операції є наявність і діяльна участь місцевих інсайдерів. Їх імена, звичайно ж, невідомі широкій публіці, але це тимчасово — саме вони стануть першими білоруськими олігархами, якщо захоплення пройде успішно.
Що буде далі, здогадатися нескладно. В умовах кризи «ефективні менеджери» з фомкою в руках дуже швидко розграбують і розпродадуть всю «некорисну держвласність», прибуток з успішних підприємств відкачають за кордон, а населення увергнуть в безробіття і убогість. Приклад Росії і України 90-х досить красномовний.
У білоруському суспільстві вистачає романтичних персон, яким у заграві пожежі, що наближається, бачиться довгоочікувана свобода і процвітання. Так от, шановні, твердо знайте, що в умовах глобальної кризи в благоденствуванні нашого народу (і вас зокрема) не зацікавлена жодна людина в світі, а вже тим більше чужі олігархи укупі з місцевими прикажчиками.
Але, схоже, економічним колапсом справа не обмежиться. Іде біда — відчиняй ворота: обвал білоруської економіки практично неминуче обернеться демонтажем держави зі всіма супутніми неприємностями. Адже не дарма минулого місяця Модест Колеров задався риторичними питаннями: «А хто сказав, що будь-яка держава обов'язково виживе? А хто сказав, що еліти не програють? Можливо, це той випадок?»…
Олександр Сінкевич, Naviny.by
Повністю матеріалможна прочитати тут
Олександр Сінкевич - економіст-практик, працював з 1993 року в Білорусі, Росії і Україні. Фахівець у галузі постановки і автоматизації управлінського обліку, бюджетування, впровадження міжнародних стандартів фінансової звітності. Викладач Інституту Сертифікованих Фінансових Менеджерів ICFM, Велика Британія. Директор консалтингової компанії «Sinkevich Technologies». Автор ряду публікацій в журналах «Директор», «Фінансовий директор», «Ефективна торгівля», «Arche» та ін.
