Сьогодні головний політичний порядок денний в Україні не реформи, а події, від яких тхне середньовіччям, орвеллівським «свійським хутором». Це голодовка екс-міністра Юрія Луценка та ігри «в кішки-мишки» незалежного українського правосуддя, а насправді «партії влади» - з Юлією Тимошенко.
Політична наука вчить, що вакуум влади - явище потворне. Краще найгірша влада, ніж час, коли її немає взагалі. Пам`ятаєте із старої історії - «руїна», «смута», «хаос», «розруха». А з новітньої - роки «краху надій» президентства Віктора Ющенка.
Правда і те, що сьогодні розмазана, мов повидло, велика українська політика - явище не публічне, закрите від очей. Українське політичне життя живе і дихає «під килимом» - там, де економічний результат, отримання прибутку, народження мільйонів і мільйонерів до економіки не має ніякого стосунку.
Причому перші, найголовніші і найтовщі «сірі кардинали» українського політичного класу (легітимні та не дуже), особливо не афішують свої доленосні для країни рішення й ідеї. А ми, «сердиті громадяни» 46-мільйонної країни, лише можемо припускати, чим займаються люди влади. І з жахом припускаємо, що мотиви їх вчинків і ініціатив слід шукати в патологічній психології, а не в політичній стратегії чи патріотизмі можновладців.
Чому? Та тому, що сьогодні головний політичний порядок денний в Україні не реформи, а події, від яких погано тхне середньовіччям, орвеллівським «свійським хутором». Це голодовка екс-міністра Юрія Луценка та ігри «в кішки-мишки» незалежного українського правосуддя, а насправді «партії влади» - з Юлією Тимошенко.
Конфуцій учив, що якщо мстися - то копай дві могили. Навіть «освічені» громадяни України «з партії телебачення» вважають, що справа Луценка - це банальне зведення рахунків, українська вендета. І якщо голодовка міністра закінчиться трагедією - його смертю, - то, як учить Святе Письмо, зло повернеться і вразить винних.
Можна пригадати сотні, тисячі імен фанатиків або видатних борців за ідею, заручників радянських психлікарень, воїнів демократії і боротьби з тоталітарними режимами або просто людей, загнаних владою в кут. Зазвичай, вони вмирали, голодуючи, або ставали інвалідами. Але час минав, до влади приходили «нові обличчя політики» і на нарах були інші. А на тюремному подвір`ї шикували тих, хто в недавньому минулому садив своїх політичних супротивників. Хтось в Україні сьогодні намагається сокирою зламати замки на скрині Пандорри.
І найцікавіше, що ініціаторів цієї ганебної для цивілізованої України середньовічної вакханалії з Юрієм Луценком ми всі знаємо на імена, я б написав «особисто». Як знаємо причини їх такого непримиренного (за поняттями) ставлення до екс-міністра. Як і розуміємо (за всієї моєї критичності до Луценка як до політика і як до міністра внутрішніх справ), що «гігантська шкода економіці, яку завдав Юрій Луценко Україні» - це дірка від бублика, знущання над здоровим глуздом, над суспільною мораллю.
Але пам`ятатимем, що гамбургський рахунок неминучий, час усе розставить по поличках, назве катів і жертв по іменах і прізвищах. Маятник влади в політиці - справа звичайна, тривіальна, але цілком об`єктивна і закономірна. Правих змінять ліві, лібералів радикали, злодіїв «люди з чистими сумлінням і руками».
***
Що ж до дикої історії з екс-прем`єр-міністром Юлією Тимошенко, то доречні політичні паралелі. Тут явно видно «занурення в архаїку», у варварство, у середньовіччя.
Читав, що в разі загрози засадам Римської держави сенат призначав диктатора, посадовця з надзвичайними повноваженнями на термін не більше шести місяців. І що цікаво, диктатора не могли притягати до відповідальності за його дії після закінчення терміну повноважень.
Навіть, якщо не згадувати про те, що роки останнього прем`єрства Юлії Тимошенко співпали з великими проблемами європейської і української економіки, і те, що політичну відповідальність разом з прем`єр-міністром за всі похибки і біди тієї влади несе президент Віктор Ющенко, хочу запитати: а судді хто? Хто ті люди, які сьогодні дають оцінку політичним і економічним рішенням екс-голови уряду?
Зрозуміло, що об`єм власті, який має прем`єр-міністр, величезний. Тому будь-яке рішення, будь-який підпис під документом або вкидає мільйони людей у бідність, або дає бачити світло в кінці тунелю. Але прем`єр-міністр, як і будь-яка інша людина, в нашому випадку, найманий менеджер, з усією очевидністю, має право на помилку. Інша справа, що помилки голови кабінету міністрів дорого коштують обивателю та платникові податків.
Але для того і існує демократія, парламент, соціально-політичні кар`єрні ліфти, вибори, які до влади приводять кращих з кращих, найрозумніших, вольових, професійних, освічених, таланистих. Тих, хто має підтримку більшості виборців, політичних і бізнес-спільнот. Це називається, напишу великими літерами, ЦИВІЛІЗАЦІЯ, політична культура!
Робота Юлії Тимошенко, як і діяльність, наприклад, Віктора Януковича, Миколи Азарова, є результат вибору, волевиявлення виборців і політичного консенсусу суспільства.
І ось політика, чиновника, топ-менеджера Юлію Тимошенко, яка в минулому одержала легітимність від мільйонів виборців, від політичних партій, які тоді представляли владу, сьогодні оцінює одна людина - слідчий прокуратури.
Та хай в нього сім п`ядей у лобі! Хай ця незалежна, добра і чесна людина буде з прекрасною освітою. Хай вона ерудит і філософ! Навіть повіримо, що слідчий, - а раптом? - підпільно вчився на юридичному факультеті університету Берклі, а потім одержав докторський диплом Оксфорда! Але він не може і не має права давати оцінки політичним рішенням, які приймав «у політичному часі і політичному просторі» екс-прем`єр-міністр уряду України.
Якщо пані Тимошенко в той час, коли була головою уряду, не крала і не тягала валізи з доларами додому, то всі інші її рішення і вчинки можуть бути шкідливими, невиправданими, недоцільними, некомпетентними. Але не кримінальними! Оскільки це були політичні й економічні рішення, які залежать від багатьох об`єктивних і суб`єктивних детермінант, причин, умов, обставин.
Це називається мистецтво політика. Це завжди ризик, оскільки політика, говорив класик, «мистецтво можливого». А головне завдання як президента Віктора Януковича і нинішнього уряду Миколи Азарова сьогодні не садити, цькувати, зводити рахунки з «колишніми», а лише вірно оцінити частку минулого, яку можна зберегти в сьогоденні, і частку сьогодення, яку можна заповідати майбутньому.
Ми, громадяни України, з власного політичного досвіду неодноразово переконалися, що зміна політиків і партій у владі не вирішує ніяких економічних і соціальних проблем простого обивателя. Зміна влади не гарантує, що новий президент чи прем`єр-міністр буде кращий, ніж його попередник.
Але в демократичній країні (час не зупиниш) заміна одних політиків на інших обов`язкова. Це як за осінню приходить зима, а потім весна. Прийде час і команді Віктора Януковича пакувати валізи. Навіть з тієї причини, що виборці втомлюються від знайомих політиків і вимагають нових, у вічній надії, що жити буде веселіше.
Зміна президентів і прем`єрів - це єдина в сучасному світі гарантія від революцій, запорука стабільності. Більше того, змінюваність влади - це гарантія безпеки і щасливої старості президента Віктора Януковича, прем`єр-міністра Миколи Азарова і інших «добрих політиків» нинішньої партії влади.
Політичні переслідування Юрія Луценка і Юлії Тимошенко - це потужний сигнал проблемності політичного життя України, зародження поки що тільки естетичної слабкості та можливості становлення тоталітарних традицій радянського часу, заохочення радикального націоналізму.
У нашій країні запахло середньовіччям. Саме ті варварські часи сьогодні вражають нас незбагненним шаленством, постійністю, з якою в правових документах Середньовіччя виступають на перший план користолюбство, нестерпність, мстивість.
***
Нещодавно прочитав чудові мемуари американського чотиризіркового генерала, колишнього голови Комітету штабів американської армії, колишнього державного секретаря США Коліна Павелла.
Пропоную читачам ознайомитися ось з цими спогадами генерала:
«За час наших зустрічей з Горбачовим я одержав від нього кілька подарунків. Більше за все мене полонив один з них - мисливська рушниця з чудово інкрустованою металевою казенною частиною. Оскільки вона, поза сумнівом, коштувала більше 180 доларів, я здав її на оцінку в управління служб загального призначення. Управління потім надало мені можливість першим викупити цю рушницю за його ціну. Інакше колишній подарунок відправився б на аукціон. Управління, як мені здалося, вирішило в цьому випадку переплюнути за ціною навіть аукціон Сотбі. Навіть ціна будь-якого ломбарду влаштувала б мене більше. Але вже дуже хотілося мати цю рушницю. Важко зітхнувши і сподіваючись, що моя дружина Альма виявить мудрість, я виписав чек. Переглядаючи якось наші сплачені рахунки, вона спіткнулася на ньому, і мені довелося почути: «Колін Павелл, 1200 доларів за якусь дурну рушницю?» (См.: Павелл К. На шляху до американської мрії. М., "Мир". 2002, с. 380).
Віктор Тимошенко, Київ
