«Я Галерея» показує образ жінки в творчості Якутовича

15:07, 22 травня 2009
Культура
10 0

Складні візерунки долі...

22 травня по перше червня в рамках Першого міжнародного арт-фестивалю Fine Art Ukraine, який відбудеться в Українському домі, у «Я Галереї» проходитиме виставка Сергія Якутовича «Гомін».

Надмірність у деталях на роботах Якутовича є свідченням про наявність юрби образів – палахких, вередливих, неспокійних, що десь там, вдалині – у підсвідомості, або в минулому, або думках – шумлять, вирують, долинаючи до поверхні чистого аркушу паперу лише спалахами, відблисками, гомоном. Випадковість вихоплених та піднятих на-гора візій утворює особистісну комбінацію візерунків, інваріативність яких дає волю інтерпретаціям та узагальненням, яких, зрештою, і не потребує творчість Сергія Якутовича, але яких вимагає виставковий формат як такий. Проте одним із наскрізних постатей-марень із робіт автора є жінка – розкішна, пристрасна, різна, але схожа на саму себе у різних іпостасях. Образ жінки у художника перетворився на один із способів художнього висловлювання, що мігрує із однієї серії в іншу, приватний і всезагальний водночас.

До виставки «Гомін» було відібрано роботи з різних періодів та циклів, а Сергій Якутович, професійний ілюстратор, чимало літературно-історичних тем розкрив засобами графіки. «Мазепіана», «Три мушкетери», творчість Миколи Гоголя, – ці серії ілюстрацій були не тільки надруковані, а в деяких випадках частина цього доробку навіть була анімована засобами кіно. Сергій Якутович працював художником кіно у таких картинах, як «Молитва за Гетьмана Мазепу» Ю.Іллєнка, «Тарас Бульба» В.Бортко.

Перехід від роботи з аркушем паперу до роботи з кадром для художника видається достатньо органічним: персонажам його графіки часом затісно на папері, а кіношні герої у всій своїй запаморочливій деталізації елементів одягу та оздоблення ніби вийшли з розкадровок Якутовича – із одного метафоричного світу в інший.

Схильність до метафор та алегорій розкриває у Якутовичі людину бароко, що, до речі, зближує художника із Миколою Гоголем, автором, до майже усіх творів якого Якутович малював ілюстрації, на основі яких навіть зробив науково-пізнавальний фільм «Загублений Рай». Бароко, якому випало стати українським

Ренесансом, досить сильно вплинуло на обох митців. У Якутовича воно позначилося багатьма своїми рисами. Наприклад, потяг до контрастів та драматизації цього протиставлення роздвоєння на символічний та нату¬ра¬лістичний способи сприйняття дійсності.

Розкіш доторку пера Якутовича до паперу в тому, що він його торкає як жінку – тремтливо, пристрасно. Однак, пишний та розкутий стиль лінійної графіки художника обумовлений не легковажним ставленням до лінії, а скоріше навпаки, її строгістю, вивіреністю. Таким розчерком малюють цілу фігуру, не відриваючи руки від аркуша. Його свобода полягає радше у роботі із простором та рухом на площині, аніж із лінією, яка у Сергія візерунково-філігранна, чітка. 

Проблему образного відтворення України Якутович вирішив через зображення жінки. Але тип її зображення є дуже далеким від «канонічного» романтичного образу замилуваної, зануреної в себе та нещасної Катерини в стрічках. Україна Якутовича – насамперед сильна і пристрасна, її доля така само заплутана як складні візерунки з-під пера художника, що її оточують.

В чомусь вона навіть фатальна, адже про барочну тріаду «доля-смерть-кохання» Якутович ніколи не забував. Дуже гарна жінка, емоційна, мінлива, непередбачувана, жадана, парадоксально, але ця красуня є постійно невдоволеною, постійно прагне великого кохання, якого вона так заслуговує, але яке постійно майорить вдалині або неясного майбутнього, або вкритого туманами минулого. Саме перед такою жінкою чоловік у вічному зітханні-покорі схиляє своє чоло, багатства, роки, саме так, як старий Мазепа перед Мотрею. Цей сюжет стосунків чоловіка і жінки Якутович перетворює у своїх малюнках на особливий український архетип, у якому кохання, а не меч вирішує хід війни.

Олена Мартинюк

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter