Підпишіться на нас в Google
У Радянському Союзі не було багатьох речей і продуктів, які зараз знайомі й доступні кожному. У часи існування СРСР справжнім дивом з-за кордону вважалися не тільки джинси, магнітофони, якісна косметика та пиво в банках, а й навіть жуйка, яку тепер можна придбати в будь-якому магазині. Дізнайтеся, що було в СРСР замість жуйки та як почали виготовляти першу таку продукцію.
Раніше ми розповідали, чому в Сінгапурі не можна жувати жуйку.
З чого виготовляли жуйку в СРСР і чому її не було
Немає жодної об’єктивної причини, чому в СРСР була заборонена жуйка, адже прямої заборони, як зараз у Сінгапурі, наприклад, у Союзі на такий товар не було. Проте вважалося, що жувальна гумка – це продукт, що уособлює "західний спосіб життя", проти якого з ідеологічних причин був налаштований весь державний апарат.
Радянські діти "винаходили" жуйку самі, відриваючи м’яку смолу з дерев або жуючи будівельний гудрон. Щасливчиків, які могли спробувати справжню жувальну гумку, були одиниці – до їхніх рук заповітна солодкість потрапляла завдяки родичам або друзям, які мали змогу виїжджати за кордон. Усі інші до кінця 80-х років іноді й не знали про існування такого товару.
Сама по собі жуйка, як символ капіталістичної культури, висміювалася в журналах і газетах, а вчителі лаяли дітей, якщо ловили їх із жуйкою в роті, звинувачуючи в непристойній поведінці. Радянські лікарі підтримували позицію влади, розповідаючи про шкоду жуйки – вважалося, що вона негативно впливає на стан зубів і шлунково-кишкового тракту. Та й загалом промисловість була спрямована на виробництво побутових товарів першої необхідності, і жуйка до цього списку, природно, не потрапляла.
Лише наприкінці 70-х років СРСР розпочав виробництво жувальної гумки. За однією з версій, першим заводом, який почав випускати такий продукт, став талліннський "Kalev", що виробляв 1200 кг жувальної гумки на добу. Цікаво, що обладнання для таких цілей естонці окремо не закуповували, а переробили апарати, за допомогою яких виготовляли іриски. Якщо говорити про те, скільки коштувала жуйка в СРСР, то ціна була прийнятною – 15 копійок за упаковку естонських цукерок з м’ятним або апельсиновим смаком.
Незабаром виробництво жуйки розпочали й в інших республіках Союзу, а перед Олімпіадою-80 навіть закупили обладнання в НДР, і коли жуйка в СРСР з’явилася вже не лише в Естонії, вона коштувала спочатку 50 копійок, а потім 60. Така сума для будь-якого радянського школяра була досить "кусачою", тому п’ять пластинок із пачки діти ділили між собою буквально по шматочках. Жувальна гумка продавалася з п’ятьма різними смаками – полуниця, апельсин, м’ята, малина та кава. Таку жуйку виготовляли з синтетичного каучуку та харчових полімерів, додаючи лимонну кислоту, цукрову пудру, патоку та натуральні фруктові екстракти.
Після розпаду СРСР колишні республіки накрила хвиля закордонної продукції – турецькі "Турбо" з вкладишами, легендарна "Love is…", а також "Donald" з героями мультфільмів Діснея. Через велику кількість різноманітної продукції радянська жуйка відійшла в минуле, але будь-яка людина, якій наприкінці 70-х – на початку 80-х було близько 10 років, найімовірніше, досі пам’ятає смак тієї жуйки з минулого життя.
