Найближчим часом президент Володимир Зеленський з офіційним візитом вирушить до Брюсселя. Саме цю поїздку, заплановану на 4-5 червня, анонсували у якості першого закордонного візиту новообраного президента.
Важливість першого візиту президента за кордон є суто символічна і саме так вона сприймається усіма. Нагадаю, що президент Віктор Ющенко свій перший візит зробив до Москви, і це нічим йому надалі не допомогло налагодити відносини із Росією. А президент Віктор Янукович свого часу також вирушив у Брюссель, і це також йому нічим не допомогло - закінчилось Євромайданом через непідписання угоди про Асоціацію з ЄС.
Тому перший візит важливий з точки зору символізму. Але більш важливо те, що президент дійсно планує робити у сфері зовнішніх відносин, які у нього є напрацювання, яка у нього команда, яке його змістове наповнення по ключовим зовнішнім темам. Із цим треба їхати, і на це треба дивитися. А сам по собі візит ще нічого не означає.
Наскільки я розумію, дата і місце візиту визначається тим, що 6 червня у Нормандії планується багато міжнародних заходів за участі президента США, керівництва Великобританії, Франції, Німеччини у зв’язку з 75-ю річницею висадки військ союзників. І, очевидно, у планах буде також відвідати Нормандію після Брюсселя.
З іншого боку, ми не знаємо, які плани Зеленського щодо врегулювання Мінських домовленостей, мирного процесу на Донбасі і відновлення суверенітету щодо Криму. Можливо, він поїде до Брюсселя і проголосить там якісь історичні ініціативи, які зразу ж захоплять усю зовнішньополітичну еліту, і після цього відбудуться відповідні зустрічі
Думаю, що саме зустріч у Нормандії буде значно важливіша, тому що після виборів у Європейському парламенті статус цієї інституції і Європейського союзу можна назвати англійським терміном «outgoing» - ті, які залишають свій офіс. Тобто восени відбудеться обрання нового керівництва і Європейської комісії, і Ради Європейського Союзу, і Європейського парламенту. Тому у Брюсселі це будуть, здебільшого, зустрічі протокольного характеру із тими, хто залишає свої посади. Але - що також важливо - європейська бюрократія залишається. І, незалежно від того, хто очолює європейські інституції, вона має дуже високий рівень спадковості і спроможності продовжувати ту чи іншу лінію, попри зміну політичного керівництва. Втім, не потрібно цього факту переоцінювати і треба розуміти, що перший візит – це час, коли всі уважно слухають те, що говорить новий керівник, коли всі очікують змісту.
Безперечно, треба підтримувати контакт з європейськими інституціями. Втім, існують і такі важливі речі як, припустимо, візит до сусідніх з нами країн та стосунки із Сполученими Штатами. Однак жодної суперечності між тим, що Зеленський поїде у Брюссель, і тим, що треба налагоджувати відносини із Польщею чи Угорщиною, навряд чи виникне.
Звісно, їхати треба не туди, де є друзі, усе зрозуміло і нічого нового не можна досягнути – їхати треба туди, де є найбільші виклики. Та і ці поїздки треба робити вже тоді, коли є чітке розуміння зовнішньополітичної лінії, пропозицій щодо розв’язання цих проблем. Я не бачу у Брюсселі таких проблем, заради яких туди треба було б їхати – це буде комфортний візит.
З іншого боку, ми не знаємо, які плани Зеленського щодо врегулювання Мінських домовленостей, мирного процесу на Донбасі і відновлення суверенітету щодо Криму. Можливо, він поїде до Брюсселя і проголосить там якісь історичні ініціативи, які зразу ж захоплять усю зовнішньополітичну еліту, і після цього відбудуться відповідні зустрічі. Тож наразі приїхати, зробити фотографії і сказати про загальні речі не потрібно – усі чекатимуть від президента Зеленського конкретних ідей щодо врегулювання конфлікту з Росією, виконання чи невиконання «Мінська»: якщо виконання, то де, коли і як, якщо ми не будемо виконувати, то як ми бачимо заміну чи модифікацію переговорного процесу... Було б дуже бажано, щоб наш президент мав усі необхідні відповіді на ці питання.
Василь Філіпчук, голова Правління Міжнародного центру перспективних досліджень
