Народний депутат Ольга Богомолець внесла до Верховної Ради законопроект «Про протидію лихослів’ю» (про дематюкацію мови), яким пропонує розпочати «боротьбу з використанням лайки під час трансляції телерадіопередач, публічних виступів, а також під час розповсюдження матеріалів, що містять нецензурну лайку засобами масової інформації та в інші способи, в тому числі, в мережі інтернет». Це, як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, має «захистити культуру мови від ненормативної лексики». Порушників авторка законопроекту пропонує карати штрафами.
Серед моїх друзів є люди, для яких ненормативна лексика є абсолютно прийнятною в літературі
Передусім хочу зазначити, що, по-перше, я добре ставлюся до Ольги Богомолець, ми товаришуємо. По-друге, я особисто не використовую обсценну лексику у свідомому стані, принаймні з 1990 року – після того, як повністю перейшов на українську мову.
Водночас серед моїх друзів є люди, для яких ненормативна лексика є абсолютно прийнятною в літературі. Більше того, вона є не просто прийнятною, а й уживаною. Так, для мого друга письменника Леся Подерев’янського ненормативна лексика стала одним із елементів його оригінальної творчості. Також елементи лайки (або того, що вважається лайкою) вживав Юрко Покальчук. Свого часу мистецьке об’єднання «Остання барикада» навіть створило футболки з цитатою Покальчука: «Вчіть, б...ь, нашу мову».
Питання – що вважати лайкою? Адже, наприклад, слово, яке вживав Покальчук, я свого часу знайшов у словнику митрополита Іларіона. А митрополит Іларіон – це колишній міністр культури Української Народної Республіки Іван Огієнко. Він додав це слово до словника української мови і не робив вигляду, що його не існує.
Скептично ставлюся до подібних законотворчих ініціатив
Між іншим, це слово давньоболгарського походження, яке ще з давніх часів увійшло в українську мову.
Якщо говорити про доцільність внесення і розгляду парламентом «законопроекту про дематюкацію», то зазначу, що скептично ставлюся до подібних законотворчих ініціатив. Попри все моє добре ставлення до Ольги Богомолець…
Більше того, вважаю, що для початку обговорення такої ініціативи обрано зовсім невлучний час. Адже, коли Верховна Рада вже занурилася у передвиборчій процес, має мінімальний рейтинг серед усіх державних інститутів, й до неї та депутатів зі зневагою ставиться більшість суспільства, цей законопроект, швидше, стане подразником, аніж роботою на зміну ситуації.
Свого часу я розписав 10 пунктів очищення українського парламентаризму. Один із них стосується боротьби із «законодавчим спамом». Оскільки українські депутати вже давно перетворили свою діяльність на подачу законопроектів і постанов, незалежно від актуальності питань, які мають бути ними врегульовані, та реалістичності їхнього ухвалення. Переконаний, що потрібно обмежити законодавчо можливість депутатів подавати протягом однієї сесії більше двох законопроектів і трьох постанов. Це би змусило депутатів замислитися про те, що саме в їхній законотворчій діяльності є пріоритетом і справді важливим.
Щодо суті законопроекту. Нецензурної лексики в Україні немає, бо немає й цензури. Йдеться про лихослів’я. Законопроект спрямований на те, щоб вилучити лайку, в першу чергу, з медійного простору.
Необхідність і актуальність «законопроекту про дематюкацію» викликає великі сумніви
Але, нагадаю, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення і так стежить за інформаційним простором. Більше того, вона має право оголошувати догани за використання лайки. Це і так є достатньо потужним інструментарієм у руках Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Тобто насправді запобіжники вживання ненормативної лексики і так існують.
Власне, тому необхідність і актуальність «законопроекту про дематюкацію» викликає великі сумніви.
Водночас я розумію бажання пані Богомолець вживати лексику максимально коректну і красиву. Але – не всі проблеми піддаються вирішенню на законодавчому рівні. Багато що повинно робитися (або не робитися) за моральним консенсусом і за етикою поведінки. Цю етику поведінки неможливо запровадити шляхом законів, це нереально. Всі сфери життя неможливо законотворчо врегулювати.
Культура спілкування виховується гарними прикладами, зокрема, й прикладом політичної еліти. А, як нам відомо, поведінка української політичної еліти, на жаль, дуже часто малокультурна, і частіше політики подають негативний приклад.
Тож я – більше за етику, аніж за надмірне регулювання.
Законопроект про протидію лихослів’ю – жодним чином не переб’є увагу до виборів чи інших важливих подій у країні
Крім того, не варто намагатися розгледіти у поданні цього законопроекту якийсь прихований зміст, змову чи спробу відволікання уваги. По-перше, законопроекти не готуються за один день – ця справа потребує зусиль і часу. Тому навряд чи можна говорити, що проект закону «про дематюкацію» вносився в Раду невипадково саме в цей час.
По-друге, до законопроекту «Про протидію лихослів’ю» теж не буде довго прикута увага. 2 липня, в день внесення законопроекту в Раду, на Майдані нічого такого, про що б було потрібно довго пам’ятати. Просто відбувся мітинг, який не став грандіозною подією, яка потребує обговорення протягом місяця. Та й від виборів нічим не відволічеш увагу – за цим процесом, що б не сталося, все одно суспільство буде слідкувати. Тож один законопроект – законопроект про протидію лихослів’ю – жодним чином не переб’є увагу до виборів чи інших важливих подій у країні. Тому я би тут не шукав якісь підводні течії.
Олександр Доній, політичний аналітик, колишній народний депутат України, голова мистецького об’єднання «Остання барикада»
