Головним інструментом тиску Північної Кореї на міжнародну спільноту та прориву зовнішньої ізоляції завжди були заяви Пхеньяну про ядерні випробування. І завжди все розгорталося за схемою: загострення ситуації, новий раунд переговорних процесів, декларація того, що буде згортатися програма ядерних випробувань, і - отримання Північною Кореєю від міжнародної спільноти, в тому числі, структур ООН, продовольчої допомоги. А основними спонсорами такої допомоги є Китай, Росія та США.
Тобто це традиційний метод шантажу Пхеньяна.
Попри це, Північна Корея справді має наступальне озброєння та достатньо ресурсів для використання хімічної, бактеріологічної або навіть ядерної зброї. Корейці справді можуть завдати шкоди. Вони мають ракети, які достатньо швидко долітають до Сеулу та Японії. Причому система ПВО, яка розгортається (система THAAD, яку США зараз розгортають у Південній Кореї), лише частково вирішує проблему, тому що повністю унеможливити атаку з боку Північної Кореї дуже складно. Загроза зберігається, бо дурне є непередбачуваним.
США можуть завдати точкових ударів по об’єктах, що належать до ядерної інфраструктури Північної Кореї, або по військових об’єктах, Північна Корея може симетрично відповісти атакою на Південну Корею та Японію. Та насправді жодна зі сторін не зацікавлена у вибуху такого конфлікту. США розуміють небезпеку подібного контрудару, тому не будуть використовувати військову силу для приборкання амбіцій Кім Чен Ина.
США можуть завдати точкових ударів по об’єктах, що належать до ядерної інфраструктури Північної Кореї, або по військових об’єктах, Північна Корея може симетрично відповісти атакою на Південну Корею та Японію
Проте Північну Корею зараз «обкладають»: створюються умови, коли партнери Пхеньяну - Пекін та Москва - змушені також реагувати й запроваджувати елементи санкцій. Наприклад, у Москві нещодавно були затримані північнокорейські дипломати з валізою кешу, за заявкою «Інтерполу». Також припинено чартерне сполучення між Китаєм та Північною Кореєю (а протягом останніх років Китай був основним постачальником туристів до Північної Кореї). Крім того, обмежено рух північнокорейських товарів, які до того продавалися в Китаї та Росії, — вони зникли з прилавків. З’являються проблеми з «човниками»: багато північних корейців (близько 300 тисяч) проживають в Маньчжурії і здійснюють, час від часу, рейси додому, що дозволяло виживати значній частині громадян Північної Кореї, а, крім того, це був певний канал постачань валюти в країну. Та це також зараз перекривається: Китай запроваджує обмеження кількості перетинів, ваги товарів тощо.
Китай також підтягує свої збройні сили до кордону
Водночас, в цілому, відбувається мілітаризація регіону. Російська Федерація перекидає війська у Хабаровський та Приморський край, розгортає системи ПВО та перекидає живу силу. Російські ракетні системи знаходяться вже майже на лінії кордону з Північною Кореєю.
Китай також підтягує свої збройні сили до кордону. На півночі Кореї є промислова зона (фактично, цілий економічний кластер), яка з нуля створена Китаєм. І Китай буде захищати ці території і свої промислові об’єкти. Є інформація про те, що на цій території вже бачили китайських військових. І я не виключаю приходу китайського контингенту на територію Північної Кореї для захисту своїх об’єктів. Зважаючи на те, що Китай володіє відповідними ресурсами для швидкого перекидання збройних сил та має боєздатну армію, яка може воювати в будь-яких умовах, він, у разі чого, не відмовиться від ідеї перекидання «жовтих чоловічків». Хоча я, чесно кажучи, у можливість наземної операції не вірю.
Китай та Росія, крім того, не надто задоволені Кім Чен Ином, тож вони застосували елементи санкцій і тиснуть на Пхеньян з вимогою досягнути хоча б точкового компромісу. Адже, після вбивства брата Кім Чен Ина, немає претендентів, які б могли замінити на його посаді. Проросійської фракції у владі немає з 60-х років минулого століття, немає і конфронтуючої групи інтересів.
Кім Чен Ин прибрав майже всю опозицію, яка була в партійному і військовому керівництві. Відбувається ротація і заміна військових кадрів: генеральський корпус, який зберігався при Кім Чен Ірі, замінюється на молодих офіцерів, яких залучають до військового керівництва. Генштаб уже не складається з людей 80-90-х років, які були дітьми партизан, що воювали з Кім Ір Сеном. Це трохи інший склад, частина якого вже мала досвід військових конфліктів у Південній Азії, Африці тощо. Не варто забувати, що практичний досвід бойових дій північні корейці отримували, починаючи від Бірми й закінчуючи конфліктами в Афганістані на боці певних угруповань. Тому вони вміють і знають, як воювати, знають стратегію і тактику, розуміють, що таке сучасні бойові дії.
У цілому, в Північній Кореї достатньо спокійно ставляться до теперішньої ескалації — немає ніякої істерики. Так, вони створюють інформаційне тло, надрив у пропаганді про готовність «відповісти своїм залізним кулаком на загрози імперіалізму», але на цьому будь-які дії, пов’язані з підготовкою до можливого збройного конфлікту, з боку Північної Кореї закінчуються. Так, вони підтягнули ракети і війська до ліній розмежування, посилили засоби безпеки, запустили патрулі по великих населених пунктах, поглибили систему перевірок, більш жорстко поставили питання про постачання продовольства до центрів. Але це не є переведенням усіє машини Північної Кореї на військові рейки та підготовкою до воєнних дій.
У цілому, в Північній Кореї достатньо спокійно ставляться до теперішньої ескалації — немає ніякої істерики
Крім того, заяви США та Британії про готовність завдати превентивного удару по Північній Кореї і конкретні завдання зробити це — це різні речі. Очевидно, що проти застосування військової сили чітко виступлять Китай та Росія, які просто не зацікавлені в дестабілізації. Також боїться завдання удару по Північній Кореї значна частина політичного класу в Південній Кореї і в Японії, бо саме цим країнам дістанеться в першу чергу. Так, є агресивне середовище, яке виступає за негайне вирішення силою корейського конфлікту. Але у Південній Кореї багато пацифістських настроїв, які закликають керівництво повернутися до «політики сонячного тепла».
У даній ситуації у Лондоні і Вашингтоні повинні зважити всі плюси та мінуси подібного можливого удару та його наслідки. Адже Північна Корея — це не Ліван, не Лівія, не Сирія, не Афганістан. Це трошки інша форма самоорганізації населення, і у влади достатньо механізмів для того, щоб забезпечити фанатичну відданість режиму. Адже у Північній Кореї є заручники, табори, механізми «якщо хочеш, щоб твоя сім’я жила, йди на дот без патронів і зброї — здобудеш у бою». У 50-х роках корейці показали максимальний фанатизм, якого не було навіть у японців під час війни з американцями. Наприклад, відомий епізод: на перевалі Чон солдати кидалися в провалля, щоб створити собою міст для переходу танка. Можливо, таких чудес самовідданості зараз не буде, але втрати можуть бути набагато більшими, ніж думають ті, хто хоче точково вдарити по Північній Кореї, і очікує, що вона розсиплеться.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства
