В медіапросторі якось непоміченим пройшов інцидент зі спробою підпалу «монастиря» православної церкви Московського патріархату поблизу Історичного музею на Андріївському узвозі.
«Монастир» - це самочинне будівництво в охоронній зоні пам’ятника архітектури – залишків Десятинної церкви.
Ще в часи президентства Ющенка за декілька десятків метрів від Десятинної московська церква поставила нібито тимчасове шатро для проведення там молитви. Згодом на місці шатра виріс фундамент, а за ним – капітальна споруда «монастиря». Природньо, що жодних дозволів на будівнтцтво в охоронні зоні у «зодчих» не було.
Вже за Януковича «монастир» легалізували за класичною схемою легалізації самочинних забудов – через судове рішення. У нашому випадку – Шевченківського суду.
Днями ж даний «монастир», як його звуть в УПЦ МП, намагалися підпалити. Будівля не постраждала. Підпалювачів затримали правоохоронці. Ними виявилися двоє архітекторів – Олексій Шемотюк і Олександр Горбань.
Поліція їм інкримінує навмисний підпал майна. Самі ж підозрювані стверджують, що своєю акцією мали намір привернути увагу суспільства до незаконної забудови історичної місцевості.
Прокурори просили суд обрати запобіжний захід для обох підозрюваних – домашній арешт з огляду на відсутність тяжких наслідків спроби підпалу та потерпілих. Проте суддя Шевченківсього райсуду Києва Тетяна Левицька обрала для Шемотюка і Горбаня найсуворіший можливий варіант – тримання під вартою із альтернативою застави в 2,2 млн. грн. кожному.
Вкрай рідкісний випадок для практики досудового слідства – коли слідчий-суддя обирає більш суворий запобіжний захід, аніж просить сторона обвинувачення. Практично судді його не застосовують ніколи, хоча теоретично можуть, орієнтуючись на тяжкість статті Кримінального кодексу, яку інкримінують підозрюваному.
Важко пояснити логіку судді, особливо, з огляду на те, що по набагато більш тяжких підозрах і обвинуваченнях судді, в тому числі і Шевченківського суду, проявляють просто таки християнське милосердя до підозрюваних чи обвинувачуваних.
Тим більше, що підпалювачі на стали заперечувати факт спроби підпалу і пояснили, чому вони вдалися до нього. Більше того – потерпіла сторона – представники УПЦМП – не наполягали на суворому покаранні підозрюваних: казали, що їм достатньо буде вибачення і покаяння підпалювачів.
Однак маємо те, що маємо: архітектори нині під вартою у слідчому ізоляторі в очікуванні апеляційної скарги на рішення судді.
Важко пояснити логіку судді, особливо, з огляду на те, що по набагато більш тяжких підозрах і обвинуваченнях судді, в тому числі і Шевченківського суду, проявляють просто таки християнське милосердя до підозрюваних чи обвинувачуваних.
За прикладами далеко ходити не треба – тітушка Юрій Крисін, який добивав пораненого журналіста Вячеслава Веремія в ніч проти 19 лютого 2014 р в центрі Києва, вже маючи за плечима дві судимості, з легкої руки суддів спочатку був випущений із СІЗО на домашній арешт, а потім і взагалі – під особисте зобов’язання.
Міністра юстиції часів Януковича, якого підозрюють у захопленні державної влади і якому за це загрожує 15 років тюрми, Олександра Лавриновича, Апеляційним судом Києва було відпущено на всі чотири сторони, попри те, що тяжкість інкримінованого злочину не передбачає іншого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
А суддям ми хочемо нагадати, що свої конфесійні вподобання, рівно як політичні і будь-які ніші, вони можуть виявляти лише в позаробочий час...
Не менший подив викликає і розмір застави в понад 2 мільйони гривень. Нагадаємо, що обираючи запобіжний захід будь-кому і за будь-що, слідчий суддя не встановлює винуватість чи невинуватість особи, а оцінює ризики того, що перебування на свободі підозрюваного негативно вплине на слідство.
Зазвичай, мільйонні суми застави судді обирають у справах про економічні злочини, коли сума застави є співмірною збиткам, завдання яких інкримінують підозрюваному. У нашому ж випадку застава є апріорі непідйомною для підозрюваних, з огляду на їхні статки і, тим більше, неспівмірною збиткам.
Призначення ж подібної застави є порушенням практики Європейського суду з прав людини. Навряд чи про це не знала суддя Левицька, ухвалюючи рішення. Швидше за все, апеляційна інстанція скасує дану ухвалу, як явно неадекватну в даній справі і підозрювані вийдуть із слідчого ізолятора.
А суддям ми хочемо нагадати, що свої конфесійні вподобання, рівно як політичні і будь-які ніші, вони можуть виявляти лише в позаробочий час, тому що інакше, як упередженістю служителя Феміди, що ґрунтується на особистих релігійних переконаннях, обрання подібних запобіжних заходів пояснити важко.
Дмитро Хилюк
