З перших днів створення вітчизняних Збройних Сил, особовий склад військових частин Вінниччини розпочав шефську справу з надання допомоги дитячим навчальним закладам. Нині часто можна почути схвальні відгуки населення про чуйну допомогу, яку надають вояки знедоленим дітям. Військовослужбовці намагаються відвідувати хлопців та дівчат якнайчастіше, як тільки з’являється можливість. Завжди приходять в гості до дітлахів з щирими вітаннями, регулярно дарують іграшки та солодощі, необхідні речі та різноманітну побутову техніку.
Так, вже понад вісім років особовий склад Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, де директором полковник медичної служби Сергій Петрук, піклується долею вихованців Котюжанівської загальноосвітньої спеціальної школи-інтернату.
Шістдесят шість дітей, які з різних причин залишилися без батьківської опіки, завжди чекають на своїх старших друзів. Та й медики залюбки відвідують вихованців навчального закладу. На днях, зібравши та закупивши чималу кількість подарунків, військові медики знову приїхали до котюжанців.
Варто розповісти, що цей дитячий будинок розміщений в колишньому поміщицькому маєтку. У великій старовинній будівлі, стіни якої зберігають чимало повір’їв та легенд, 1937 року було відкрито соцшкільний дитячий будинок для дітей, батьки яких, переважно, були репресовані.
Існував заклад і в період тимчасової німецької окупації 1941-1944 рр., тоді тут проживало 130 дітей дошкільного віку. Вчительський склад намагався у 1941 році евакуювати дітей, але дорогою фашисти неодноразово бомбили та обстрілювали колону, хоч і бачили, що в ній діти. Пересувались здебільшого в ночі, щоб не потрапити під вогонь фашистської авіації. Мешканці населених пунктів, через які проїжджали, виявили справжнє милосердя до сиріт – годували їх чим могли. В Умані шлях дітям перекрили фашистські мотоциклісти і наказали повертатися назад. Після тяжких поневірянь, голодні, холодні три місяці добиралися вони до рідного села.
Дитячий будинок було розграбовано, окупанти вивезли усе, навіть ліжка. Знесилених і опухлих від голоду дітей рятували місцеві мешканці. В 1944 році, відступаючи, фашисти вирішили знищити дитбудинок і його мешканців. Здійснити цей тяжкий злочин перешкодили червоноармійці. Сьогодні про ті жахливі часи нагадує картина, що висить у холі будинку, на якій відображено вихованців сорокових років.
До приїзду гостей на чолі з заступником начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону з виховної роботи підполковником Олегом Гончаруком діти готувалися заздалегідь. Зустрічати шефів зібралися у затишній актовій залі, де панувала тепла родинна атмосфера. Під час концертної програми діти в яскравих костюмах демонстрували свої таланти. Хлопці та дівчата танцювали, співали пісні, присвячені найріднішій людині – мамі, а також чудовою акторською грою в міні-виставі в черговий раз підкорювали серця своїх шефів.
Варто зазначити, що кожен метр приміщення школи демонструє вміння дитячих рук та фантазії. Тут можна побачити і малюнки, і витинанки, і вироби з бісеру, і композиції, зроблені з допомогою техніки квілінгу. Всі свої переживання та надії діти намагаються втілити у цих таких не складних, але по-домашньому затишних поробках. Їдучи до підшефних, військові медики купують і матеріали для виготовлення цих дитячих „творів мистецтва”, і не тільки. Не забувають вони і про те, що вкрай потрібно вихователям та дітям для облаштування побуту та життєдіяльності. Військові вже подарували холодильник, швейну машину, мікрохвильову піч, іншу побутову та оргтехніку. Цим самим допомогли обладнати, наприклад, кабінет адаптації до соціально-побутових умов. Адже дівчат та хлопців навчають усього, що стане у нагоді через декілька років у житті за межами теперішньої домівки.
Директор інтернату Володимир Гетманчук вдячний колективу ВМКЦ, який протягом стількох років регулярно навідує його вихованців та дарує години радості.
Свято виявилося насиченим приємними враженнями, гарним настроєм та душевним теплом. Хлопці та дівчата залишилися задоволеними увагою своїх шефів, а гості повернулися до своїх справ, сповнені почуттям добра та зберігаючи у власних душах подаровані їм часточки дитячих сердець.
