Сьогодні над багатьма селами нависла загроза залишитись без пасовищ. Одними з перших її усвідомили у селі Мізяківські Хутори Вінницького району. Там почали шукати порятунку у створені товариств власників худоби.
– На такий крок нас спонукали неприємні події, що сталися чотири роки тому у сусідньому селі Переорки, що входить в нашу сільську раду, – розповідає газеті «Вінницький район» Мізяківськохутірський сільський голова Василь Король. – Тоді рішенням районної влади, без згоди селян, у них відібрали три поля, що були під пасовищами. Ці землі розділили на 450 земельних ділянок, які роздали городянам під садівництво. Власники цих наділів вже отримали на руки державні акти на землю. Втім, місцеві мешканці стали на захист своїх випасів з палицями, не дали новим власникам обробляти ці ділянки. Це питання до кінця так і не вирішене. Людям варто було звернутись в суди, але вони своєчасно цього не зробили. Правда, щоб якось компенсувати втрати мешканців Переорок, їм виділили 20 гектарів землі біля високовольтної лінії на заміну тих, що відібрали. Запропонували оформити їх під випас.
Щоб доля мешканців Переорок не повторилась у Мізяківських Хуторах та в Тютюнниках, що теж входять у цю сільську раду, керівництво ради запропонувало селянам, згідно із Законом «Про об’єднання громадян», створити спілки власників худоби.
– Ми пояснили людям, що вони можуть створити громадські пасовища на основі своїх паїв, чи орендувавши землю, чи на землях запасу, – продовжує Василь Король. – На сьогодні у нас майже 260 га землі, де знаходяться 16 випасів для 450 голів худоби, яку тримають наші мешканці. Це найбільше в районі.
За словами Василя Короля, ініціатива Мізяківських Хуторів знайшли відгук у інших керівників сільських рад району, зокрема в селі Побережному.
– Під пасовищами у нас зайнято 240 гектарів, – розповідає Побережненський сільський голова Василь Плаксій. – Худоби у наших двох селах Побережному і Кордишівці – 240 голів, при населенні 1250 чоловік. Ми ще, слава Богу, не допускаємо, щоб у нас забрали випаси, але, я думаю, що і до нас це дійде, і доведеться виготовляти документацію на ці пасовища. Але вже сьогодні у Кордишівці я уклав з громадою угоду, що доки я тут головою, то ніхто у них не забере тих 27 гектарів, де вони пасуть своїх корів.
Про оформлення громадських пасовищ ми запитали і у Сокиринецького сільського голови Лариси Мельничук. На її думку, та територія, яка колись була передана мешканцям її села під пасовища, навряд чи когось зацікавить.
– Ті випаси, що у нас є, це, здебільшого, схили, і тому земля не може бути використана у сільськогосподарських цілях. Там було що й трактори перекидались, – розповідає Лариса Мельничук. – Тому немає сенсу створювати такі спілки, як в Мізяківських Хуторах, юридично їх оформляти. Так що нашим людям ніщо не погрожує. Бо ту землю ніхто ні під що не буде використовувати. При кількості 1290 чоловік населення, у нас є всього 120 корів.
Коментуючи слова Лариси Мельничук, Василь Король зауважив, що це може бути помилковий погляд на ситуацію.
– Сьогодні ми знаємо такі випадки в інших районах області, коли людей переконували, що горби у них ніхто не забере, а потім забрали, віддали їх під садки, викопали внизу ставок, зробили загату, поливають звідти ці садки, – розповідає він. – А, наприклад в Петрику Літинського району, селяни готові виганяти худобу на асфальт, бо у них всі пасовища позабирали. Тай й в нашому району багато сіл вже випасів не мають.
