У 1932-1933 роках, коли мільйони українців гинули від Голодомору, дипломати Великої Британії, які про все знали, нічого не зробили для того, щоб зупинити це. Так само католицькій церкві добре було відомо про те, що громадяни СРСР гинуть тому, що режим Йосипа Сталіна відібрав у них всю їжу. Чому Європа тоді не відправила зерно?
Про це на сторінках Washington Post пише американська журналістка і лауреат Пулітцерівської премії Енн Еплбаум, яка присвятила свої книги чорним сторінках історії Радянського Союзу.
Читайте такожNew York Times: Фільм про Голодомор в Україні посилає сигнал попередження Європі
Вона пише, що часто піднімає тему байдужості Заходу, коли виступає перед американською і європейською аудиторією. Історія журналіста New York Times Волтера Дюранті, який приховав Голодомор в Україні, шокує і жахає багатьох. Багато хто лишається вражений, прочитавши про Гарета Джонса, уельського репортера, який першим розповів про геноцид українців всьому світу, але йому не повірили. Вражає і той контраст між ним і Дюранті, зображений у фільмі «Гарет Джонс», який був знятий через більш ніж 80 років після смерті Йосипа Сталіна.
«Зазвичай, коли мене питають, чому Джонса проігнорували або чому Ватикан і МЗС Британії мовчали, я пояснюю, що 1933-й був також роком підйому Адольфа Гітлера у Німеччині. Тому газети були зосереджені на цьому. Дипломати тоді вже непокоїлися, що скоро їм знадобиться Сталін в якості союзника», - пише Еплбаум.
Вона також нагадує, що так звані «реалісти» на кшталт французького політика Удуара Ерріо хотіли, щоб їхні країни торгували з Москвою. Тому француз у серпні 1933 року поїхав в Україну, а після неї оголосив, що не побачив там голоду, а лише «заквітчані сади». Крім того, радянська Україна здавалася людям в Лондоні, Парижі і Нью-Йорку далекою і нецікавою. Більшість з них думали, що не можуть ніяк допомогти українцям.
Еплбаум додає, що інколи деякі її слухачі лишаються невдоволеними цими відповідями. Вони хочуть говорити про віроломство «лівих» чи New York Times або звинуватити в усьому президента США Франкліна Рузвельта. Але звинуватити когось легко. Значно важче визнати дещо більш глибоке, а саме той факт, що така ж байдужість і цинізм існують і сьогодні.
Так, Захід дивився в інший бік у 1930-х роках, коли в Україні люди помирали з голоду. Але він і в 2019 році робить те саме, відмовляючись помітити концтабори у Синьцзян-Уйгурському автономному районі. Ці табори були побудові для того, щоб переслідувати уйгурів – мусульманську меншину, чий статус в сучасному Китаї близький до того, який мали українці в СРСР. Українці чинили опір «совєтизації». Так само і китайська меншина не хоче повністю зливатися з китайською державою. Попередні лідери Китаю думали вирішити «проблему», поселивши в регіоні етнічних китайців. Така ж тактика була використана в Тибеті. А в останні роки Пекін став більш жорстким, створивши табори, в який зараз щонайменше мільйон уйгурів примусового змушують зректися мови і культури.
Читайте такожWall Street Journal: СРСР винен у організації голоду, про який досі не говорять
Насправді сьогодні Захід знає значно більше про китайські табори і репресії, ніж про голод в Україні у 1933 році. Про них активно пишуть міжнародні ЗМІ включно з New York Times і Washington Post. Державні інститути теж вивчають дані про них. Парламент Канади дав більш детальну оцінку переслідування уйгурів у Китаї, ніж Джонс міг написати про Україну.
Як і в 1930-х роках, існує пояснення, чому світ не реагує жорстко на все це. Редакції газет зосереджені на більших і більш нагальних історіях. Політики і зовнішньополітичні «реалісти» будуть говорити про існування більш важливих проблем, які потрібно обговорити з Китаєм. Бізнес є бізнес. Синьцзян-Уйгурський автономний район далеко від Європи і Північної Америки. Він здається чужим і нецікавим. Але все це не змінює той факт, що у віддаленому куточку Китаю тоталітарна держава, яка схожа на ті, що були засуджені у минулому, виникла у новому втіленні.
«Ніколи більше? Я так не думаю. Все вже відбувається знову», - пише Еплбаум.
