Друга світова війна закінчилася в 1945 році. Але всі ці роки світ не припиняв сперечатися про її спадщину і про те, як потрібно сплатити відшкодування жертвам. Деякі останні події це підтверджують.
У лютому Програма відшкодування депортованим жертвам Голокосту, яка сплачує компенсації уцілілим в’язням нацистських концтаборів, транспортованих на французьких потягах, збільшила свої видатки з 200 тисяч до майже 400 тисяч доларів. Це робить її найбільш дорогою програмою, започатковану урядами в Європі чи США. Виплати проводить уряд Франції, але адмініструє їх Держдепартамент, пише National Interest.
Читайте такожBusiness Insider: Вірогідність початку ядерної війни найвища з часів Другої світової
В березні суд у Південній Кореї постановив конфіскувати майно компанії Mitsubishi в країні. Такий крок був виправданий необхідністю виконати вирок південнокорейського Верховного суду про те, що японський виробник повинен сплатити по 100 тисяч доларів кожному з п’яти корейців, яких в часи війни змушували працювати на його заводах.
Питання про те, чи встигнуть корейські жертви отримати ці гроші до своєї смерті, лишається відкритим. Все це найсвіжіші прояви глобальних зусиль з перегляду, переоцінки, відновлення і вшанування пам’яті Другої світової війни. Це щось подібне до трибуналу в Нюрнберзі чи токійського Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу, але призначене для 21 століття.
В 1990-х роках відновлений інтерес до прав людини, більший доступ до історичних матеріалів і менша поляризація міжнародного політичного середовища трансформувалися у велике осмислення Другої світової війни. В США цивільні судові позови стали інструментом в руках багатьох для розслідування порушень прав людини в часи Другої світової війни.
Читайте такожПомер останній учасник кривавого повстання у Собіборі
Федеральні суди в штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк і Каліфорнія розглянули низку справ проти швейцарських банків, французьких страховиків, німецьких корпорацій і навіть австрійського уряду. Позивачі добивалися сплати за примусову працю, повернення крадених мистецьких предметів, повернення банківських вкладів й інших активів, відновлення своєї людської гідності. Дві справи дійшли до Верховного суду США. В одній з них старий біженець з Австрії вимагав повернути йому сімейну колекцію картин Густава Клімта, яку відібрали нацисти. Події навіть були екранізовані в Голлівуді. Але більшості позовів не отримують такої уваги. Позивачі дуже часто програють в суді, тому що або їх скривдили надто давно, або все вже було вирішене післявоєнними угодами.
Але це не зменшує тиск від єврейських організацій чи правозахисників, які добиваються репарацій. Під час другого президентського терміну Білла Клінтона уряд США співпрацював з європейськими союзниками над створенням міжнародних угод і механізмів сплати відшкодування. Німеччина створила фонд в розмірі 5 мільярдів доларів спеціально для компенсацій колишнім в’язням трудових таборів, а також для підтримки історичних і правозахисних проектів.
Пізніше Держдепартамент запустив додаткові проекти включно з Програмою відшкодування депортованим жертвам Голокосту, яка з’явилася у 2016 році. Уряд Франції досі підтримує роботу Комісії репарацій жертвам злочинів, яка з’явилася в 1999 році для розгляду справ про відібране майно в часи Другої світової війни.
Читайте такожNational Interest: Росія живе своїм минулим через похмурість майбутнього
На Далекому Сході ті, хто пережив страхіття війни, теж десятиліттями добивалися правосуддя у судах. Китайські жертви медичних експериментів, корейці з трудових таборів і філіппінські жінки, які стали жертвами сексуальної експлуатації, подавали позови проти Японії і її уряду в всіх країнах регіону, а також в США. Але замість того, що використати це для переоцінки японської ролі в Другій світовій війні, як це сталося в Європі, американський уряд дистанціювався від процесу в Азії, відкидаючи позови з різних причин.
Моральне лідерство, яке принесло плоди у вигляді трансатлантичних рішень для відповідальності за воєнні злочини в Європі, зникає, що коли йдеться про Далекий Схід. Якщо адміністрація Клінтона працювала з європейськими чиновниками над механізмами компенсації у Франції, Німеччині й Швейцарії, адміністрація Джорджа Буша-молодшого попросила американські суди відхиляти азіатські позови.
Південна Корея і Японія – найближчі й найважливіші союзники США у регіоні з високою концентрацією геополітичних проблем: від торговельної війни з Китаєм до ядерної програми КНДР. Американські інтереси у сфері безпеки залежать від успішної координації відносин між Японією, Південною Кореєю і США. Видання зауважує, що Вашингтон просто ігнорує напругу в Азії, яка лишилася після Другої світової війни.
Читайте такожThe American Interest: Миру у світі більше немає
Адміністрація Барака Обами намагалася переконати Японію і Південну Корею вирішити «важкі історичні проблеми». Ключ до цього, звісно, — це виплата репарацій за ту шкоду, яку японська сторона завдала корейському народу в часи війни. Але адміністрації Дональда Трампа ігнорує це. Вона демонструє байдужість чи й навіть ворожість до проблем захисту прав людини в цілому, відмовляючись реагувати на розслідування ООН про американські зловживання на мексиканському кордоні. Під її керівництвом Вашингтон вийшов з Ради з прав людини ООН.
Угоди, досягнуті в 1990-х роках і на початку 2000-х між США, Німеччино, Францією, Швейцарією й Австрією з метою виплат репарацій, були не ідеальним рішенням. Однак, вони допомогли осмислити й подолати трагічні сторінки минулого. Провал США зробити те ж саме в Азії вказує на подвійні стандарти, які з’явилися після Другої світової війни. Америка має досвід, вплив і можливості вирішити приховану ворожість, яка існує між її союзниками в Азії. І вона може зробити це так само, як зробила в Європі. Однак, чи хоче вона?
