Володимир Путін і Еммануель Макрон / REUTERS

Коли Володимир Путін прибув на саміт G20 у Брісбен п'ять років тому, він був ізольованим й відірваним від цивілізованого світу через анексією Криму, вторгнення в Україну і знищення пасажирського лайнера з нідерландцями й австралійцями на борту. Західні лідери видворили Росію з G7 і запровадили санкції. Деякі з них відмовлялися навіть вітатися з Путіним. Він рано поїхав додому, зневажений і принижений.

Через п'ять років після того він знову видерся на світову арену, керуючи конфліктом на Близькому Сході, будуючи стратегічний альянс з Китаєм і вбиваючи клин між союзниками НАТО, - пише The Economist. Саме на його резиденцію в Сочі, а не маєток Дональда Трампа в Флориді 22 жовтня прибув президент Туреччини Раджеп Таїп Ердоган, щоб вирішити долю Сирії. Сюди ж 23 жовтня з'їхалися лідери 40 країн Африки в пошуках грошей і зброї.

Читайте такожThe Times: Згода на мир в Сирії на умовах Путіна - це не прояв гуманності

Відео дня

Зустріч з Ердоганом закріпила домінування Росії на Близькому Сході за допомогою угоди про встановлення спільного військового контролю над територією, яка належала курдам. На початку місяця Путіна зустрічали в Саудівській Аравії, країні з третім найбільшим видобутком нафти у світі. Його зустрічав крон-принц Мохаммед бін Салман. Військовий оркестр Саудівської Аравії грав національний гімн Росії, а літаки розпилили в небі дим в кольорах російського прапора. Росія, другий у світі виробник нафти, тепер має кращі можливості впливати на видобуток і ціни.

Путін також збудував тісні відносини з Китаєм. Його лідер Си Цзиньпін розглядає російського колегу як актив, який допомагає Пекіну проектувати свій дедалі більший вплив. Путін зголосився допомогти Китаю збудувати систему раннього ядерного попередження. Ця домовленість допоможе змінити глобальний баланс сил на користь Китаю.

Підхід Європи до Росії теж змінюється завдяки зростанню хватки Путіна на Близькому Сході й його тісним відносинам з Китаєм. Президент Франції Еммануель Макрон почав говорити, що Росія надто важлива, щоб її відрізати. Тому потрібно включити її у архітектуру безпеки Європи. А Україна, яка втратила 13 тисяч людей через війну на Донбасі, тепер під тиском як США, так і Європи, які вимагають якомога швидшого закінчення війни з Росією, щоб вони могли скасувати санкції.

Читайте такожThe Economist: Між ЄС і Росією почалося потепління, яке може нашкодити Україні

Як країна з економікою завбільшки з Іспанію, корупцією на рівні Папуа Нової Гвінеї й тривалістю життя нижчою, ніж в охопленій війною Лівії змогла досягти всього цього? Військова модернізація зіграла важливу роль. За 20 років Путін перетворив російські Збройні сили з некерованого натовпу погано забезпечених призовників у добре озброєну й здебільшого професійну силу. Але політично він виявився більш проникливим, ніж Захід, швидко використовуючи можливості й підтримуючи своїх союзників.

Президент США Барак Обама провів червоні лінії проти застосування хімічної зброї у Сирії, але не був готовий застосувати силу, щоб захистити їх.  Трамп покинув союзників курдів на початку цього місяця, вивівши свої війська, коли Туреччина погрожувала вторгнутися на північ Сирії. Путін помітив, що небажання Заходу використовувати армію створило вакуум влади. Він зміг вторгнутися в Україну, відправити війська для окупації колишніх американських позицій і бомбардування цивільних цілей в Сирії, при цьому не сумніваючись, що Захід буде мовчати. Коли Путін виступив на боці сирійського кривавого диктатора Башара Асада, інші актори на Близькому Сході включно з Саудівською Аравією, яка традиційно була союзником США, зробили висновок, що російський лідер буде підтримувати їх не дивлячись на всі порушення прав людини. На його фоні Захід почав здаватися їм непостійним і надто схильним до повчань.

Читайте такожУ Кремлі розповіли, коли збираються вивести війська з Сирії

Маючи справу з агресією Росії, Захід схильний відступати. І це помилка, яку Путін ніколи б не допустив, якби був на місці Трампа чи Макрона. Він би наполягав на своєму і шукав слабкості, які можна було б використати. Успіхи Путіна маскують вразливості. За кордоном йому дедалі важче бути міноритарним партнером Китаю. Вдома доходи населення скорочуються от вже шостий рік поспіль. Пенсійний вік довелося підвищити, а люди втомилися від корупції. Дорогі військові авантюри Путіна раніше генерували великий ентузіазм в суспільстві, але тепер вони стали джерелом невдоволення.

Путін хоче, щоб Захід скасував санкції й змирився з його планом залишитися при владі до смерті. Але Захід не повинен заохочувати його авантюризм. Йому краще повчитися окремим речам у Путіна. Зокрема, що потрібно підтримувати союзників, використовувати свої сильні сторони, не згинатися під тиском і не створювати вакуум, який може заповнити ворожа сила. Заходу потрібна більш потужна зовнішня політика, щоб розібратися з новим світовим автократом.