Популярність Володимира Путіна серед росіян вже не така, як колись. Але попри занепад економіки, він досі користується незрівнянною підтримкою. Чому ж тоді його спецслужби так стараються придушувати навіть найдрібніший спротив дисидентів? Чому маловідомого журналіста-фрілансера звинувачують в «підбурюванні тероризму» за невелику статтю про самогубця-підлітка? Навіщо ж арештували самопроголошеного шамана, який йшов через всю Росію пішки, щоб «вигнати» Путіна?
Про це в редакційній статті пише New York Times, нагадуючи, що всі перелічені приклади – це реальні випадки репресій критиків російського уряду в розпал фінального президентського терміну Путіна.
Правлячи Росією з офісу в Кремлі з травня 2000 року, російський 67-річний президент повинен полишити свою посаду у 2024-му. Це може пояснити певну напругу серед різних сил бюрократії й безпеки, які він використовував для проектування влади. Що б не сталося після того, як Путін піде з посади за планом чи ні, це буде запеклою боротьбою за владу.
Читайте такожForbes: Режим Путіна бореться за своє виживання
Однак, в запасі ще кілька років. Свою роль можуть зіграти й інші важкі для Кремля занепокоєння на тлі обвалу економіки під тиском падіння цін на нафту, під західними санкціями й неймовірних витрат на армію. Могутні люди, які збагачуються в тіні Кремля, розуміють, що коли аура лідера почне випаровуватися, над їхньою владою нависне загроза.
Росія вже пережила подібний досвід в царистські й радянські часи. Російський реформатор Єгор Гайдар якось описав історичні цикли своєї країни так: правитель буде намагатися «наздогнати й перегнати» світ, особливо у військових технологіях, при цьому виснажуючи й відштовхуючи від себе власний народ. Коли тиранія падає, країна перебудовується й починає цю гонитву заново.
Популярність Путіна не випадкова і не постійна. Після хаотичного краху СРСР, через який мільйони росіян втратили свої заощадження й робочі місця, він відновив економічну стабільність й відчуття гордості. Російський президент зміг розвіяти відчуття приниження через втрату статусу великої держави й імперії за допомогою показної Олімпіади, фокусу на сімейних цінностях й релігії, а головне за допомогою окупації Криму й опосередкованої війни у російськомовних регіонах України. Допоміг у порятунок російського союзника диктатора Сирії. А інформаційна імперія державних ЗМІ допомагає йому випромінювати компетентність й впевненість.
Читайте такожThe Guardian: Путін реабілітує Сталіна і СРСР, тому що не бачить майбутнього Росії
Але ця гра в «зробимо Росію знову великою» працює лише тоді, якщо люди користуються стабільністю з безпекою, до якої вони прагнули впродовж жорстокої й бурхливої історії. Тепер з’явилося невдоволене бурчання, виражене у невеликих, але поширених протестах. Путін і його поплічники, більшість з яких теж ветерани спецслужб, знають з власного досвіду, що держава, заснована на жорстокій центральній владі, не здатна вижити, якої цю владу прибрати.
Журналістка Світлана Прокоп’єва, якій тепер загрожує сім років у трудовому таборі за «заклики до тероризму», зачепила один з таких страхів, коли оприлюднила свій коментар про підлітка, який підірвав себе штаб-квартирі ФСБ в місті Архангельськ. Прокоп’єва зауважила, що хлопець діяв у дусі російських революціонерів 19-го століття, у яких відібрали можливість проводити мирні протести. Такі ж страхи зачепив і шаман з Сибіру. Зрештою, його кинули до психіатричної клініки, де він оголосив, що Путін – «демон», якого потрібно вигнати».
Це лише два з багатьох прикладів репресій в Росії, які б ніколи не стали відомими для широкого загалу, якби влада лишила «винуватців» у спокої. Однак, публічність і сигнал попередження у цих випадках говорить про те, про що лише деякі політики в Пскові наважуються говорити.
Читайте такожThe Economist: Репресії в Росії вже не працюють так, як раніше
«Їхня логіка така ж, як і в терористів. Вони хочуть створити страх», - сказав опозиційний політик Лев Шлосберг.
Якийсь час це буде працювати. Але Росія з широким доступом до інтернету – це не СРСР і не Російська імперія. Страх важко підтримувати, коли ті, хто хочуть фактів, можуть їх отримати все одно. Не можливо сказати, чи збирається Путін мирно віддати владу у 2024 році. Але якщо він зацікавлений у своїй спадщині, тоді йому час показати росіянам, що він звертає увагу на їхнє невдоволення. Це означає, що Росії доведеться відмовитися від дорогих авантюр в Україні й Сирії. Замість цього Путіну потрібно зосередитися на відбудові внутрішньої економіки, а не втручатися у чужі вибори.
