Церемонія відкриття зимових Олімпійських ігор в Сочі у 2014 році повинна була стати визначальним моментом президенства Володимира Путіна. Вона повинна була показати світу відроджену Росію, а також посилити його популярність вдома. Витративши 50 мільярдів доларів, він не лишив жодного шансу сценарію, що щось піде не так.
Росія роздала допінг своїм атлетам й тріумфально святкувала їхні золоті медалі, немов це були трофеями війни. Підхоплене державною пропагандистською машиною святкування швидко переросло в антизахідну істерію. Олімпійські ігри в Сочі за лічені дні поступилися анексії Криму й вторгненню на Схід України, - пригадує The Economist.
Через шість років після того наслідки досі переслідують Кремль. 9 грудня антидопінгова організація WADA заборонила Росії брати участь в головних міжнародних змаганнях на чотири роки. В країні, де символи грають більшу роль, ніж суть, ця заборона, попри всі доступні лазівки, стала великим приниженням. Вона була проголошена того ж дня, коли Путін сів за стіл з президентом України Володимиром Зеленським й лідерами Франції й Німеччини, щоб поговорити про війну на Донбасі, яку спонсорує Росія. Ця війна відібрала життя у понад 13 тисяч людей.
Читайте такожПрипинення вогню й "формула Штайнмаєра": про що домовились Зеленський та Путін (відео)
Перша зустріч у «нормандському форматі» за три роки була оповита страхами. Частково це сталося через нове завзяття президента Франції Еммануеля Макрона у будівництві мостів з Росією. Чи досягне Путін своєї мети запхати Донбас назад в склад України, не віддаючи при цьому українському уряду повний контроль над суверенітетом своєї країни, щоб він став зручний інструментом дестабілізації всіх її регіонів? Чи буде французький президент тиснути на Київ заради власного великого бачення європейської архітектури безпеки? І чи український президент-новачок прогнеться під цим тиском? Всі ці страхи змусили тисячі людей вийти на вулиці в Києві, закликаючи Зеленського не поступатися позиціями.
Зустріч не принесла великих результатів. І це стало певним полегшенням. Сторони домовилися про новий обмін ув’язненими, про розведення військ ще в трьох місцях на лінії розмежування й про нову зустріч через чотири місяці. Але Зеленський також публічно провів деякі червоні лінії. Територіальна цілісність України не буде принесена в жертву включно з Кримом, а також ніяких місцевих виборів на Донбасі, поки Київ не буде контролювати всю окуповану територію й кордон з Росією. Лише за цих умов вибори будуть чесними, в той час як зараз на таку їхню якість розраховувати не доводиться.
Читайте такожPolitico: Війна в Україні поки не закінчиться
Контраст між президентами України й Росії був разючий. Путін приїхав на зустріч з броньованому монстрі-лімузині в супроводі охоронців, деякі з яких були у балаклавах. Зеленський же прибув у мікроавтобусі Renault. На пізній прес-конференції Зеленський здавався молодим, знервованим й щирим. Путін мав вигляд пристарілого автократа, мстивого, зухвалого й знудженого. Поставивши собі за мету нормалізувати відносини з Європою й ізолювати Україну, він не досяг ані першого, ані другого. Того ж дня міністри закордонних справ ЄС погодилися почати роботу над європейською версією американського «Акту Магнітського». Це законодавча ініціатива, яка передбачає запровадження санкцій проти Росії за порушення прав людини.
Тиждень видався жахливим для Путіна ще й тому, що він зіштовхнувся з опором у Білорусі, дружній слов’янській країні, яка вже входить у російський економічний союз. Посилення цього союзу (й таким чином поглинення Білорусі) могло дозволити Путіну проголосити створення нової країни, яку б він очолив після закінчення свого останнього визначеного російською конституцією президентського терміну.
Читайте такожRzeczpospolita: Франція й Німеччина можуть заплатити Україною за зближення з Росією
Але переговори, які пройшли 7 грудня у резиденції в Сочі, не добилися нічого від білоруського лідера Олександра Лукашенка.
«Ми ніколи не збиралися і не станемо частиною іншої країни, навіть братньої Росії», - сказав він.
Розмова тривала п’ять годин, але не дала нічого окрім домовленості зустрітися знову через два тижнів. Щойно Лукашенко повернувся додому, керівництво білоруської армії оголосило про бажання взяти участь у військових навчаннях НАТО під назвою «Захисник Європи», які пройдуть наступного року. Навряд чи все це дає привід Путіну почуватися по-різдвяному святково.
