Після потужної перемоги на виборах навесні 2019 року президент України Володимир Зеленський намагався показати, що, на відміну від свого націоналістичного попередника, він готовий вести переговори про компроміс з лідером Росії Володимиром Путіним.
Однак, тепер стає все більш очевидно, що такий підхід не спрацює. І Україна мало що може з цим зробити. Бажання Зеленського досягти миру через компроміс – це просто анафема для Путіна, який розглядає будь-які компроміси як слабкість. Він відкидає будь-які пропозиції, які б означали тактичне визнання, що в України є право на повну незалежність від Росії. Про це в статті для Atlantic Council пише британський і канадський політолог українського походження Тарас Кузьо.
Читайте такожBild: Путін водить всіх за ніс і на переговорах щодо України теж
Більше того, мир на основі компромісу дозволить Києву продовжувати рухатися в напрямку євроатлантичної інтеграції. А головна мета Путіна – це тримати сусідню країну там, де, на його думку, їй і місце, а саме у так званому «русском мире». Попри те, що Зеленський виступає за діалог з Росією, він підтримує збереження української інтеграції з Євросоюзом і НАТО. Для Кремля це червона лінія, яка лежить в основі нинішнього конфлікту. Шлях, який привів до початку неоголошеної війни між Росією й Україною, довший, але моментальною причиною її початку став тиск Путіна в листопаді 2013 року на тогочасного українського президента Віктора Януковича з метою змусити його відмовитися від інтеграції з ЄС і не підписувати угоду про асоціацію з союзом.
Путіну доводиться займати безкомпромісну позицію, тому що його бачення орієнтованої на схід України дедалі більше конфліктує з українською громадською думкою. За іронією, російська агресія змусила українське суспільство стати більш лояльним до євроатлантичної інтеграції. Після початку боїв негативне ставлення до Москви, яке раніше спостерігалося на заході України, поширилося в усіх регіонах. І це сталося не в останню чергу тому, що російськомовні українці постраждали найбільше від військового вторгнення Кремля. Нещодавні опитування показали, що 74% виборців партії «Слуга народу», більшість з яких походять з російськомовних регіонів України, вважають Росію агресором. Це підриває російську пропаганду про «пригноблених російськомовних українців».
Читайте такожThe Economist: Путін провалився у спробах ізолювати Україну
Автор пише, що простежується певний ефект «дня бабака» у вірі Зеленського, що з Москвою можна порозумітися. Чверть століття тому Леонід Кучма, який переміг на президентських виборах свого «націоналістичного» попередника Леоніда Кравчука, теж говорив, що зможе більш успішно вести переговори з Росією. Але йому це не вдалося.
«Будь-якому українському лідеру, який має справу з Росією, потрібно змиритися з фактом, що російське політичне керівництво не поважає український суверенітет і кордони. Воно вважає українців і росіян «одним народом». Не залежно від того, хто сидить в Кремлі, там існує консенсус, що Україна – це внутрішня російська проблема. Путін сам підтвердив цю точку зору під час щорічної прес-конференції 19 грудня, назвавши українські південні й східні регіони «споконвічними російськими землями». Фундаментальна несумісність між європейськими амбіціями України й російськими імперськими претензіями робить тривалий мир недосяжним», - йдеться в статті.
Автор вважає, що війна на Сході України де-факто заморожена. Вона нікуди не дінеться ще багато років. Також існує фундаментальна незгода щодо ключових елементів дорожньої карти до миру. Як і попередній український президент, Зеленський не може погодитися з Путіним щодо порядку політичних й військових кроків, прописаних у Мінських угодах, які російський лідер відмовляється переглядати. Український президент також відкидає російські спроби перетворити окуповані східні регіони в «троянського коня» через закріплений в Конституції спеціальний статус для них.
Читайте такожFinancial Times: Заходу доведеться обирати між незалежною Україною і дружбою з Росією
Навіть якби дорожня карта до миру була погоджена, проблеми в її імплементації були б надто великі. Кремль контролює близько 35 тисяч бойовиків на Донбасі. Демілітаризація окупованих регіонів займе багато років, якщо не десятиліть. Приміром, демілітаризація в Північній Ірландії тривала кілька років. Хоча там було лише кілька тисяч бійців з легким озброєнням. Натомість на українській території зараз розгорнуті фактично дві армії Росії, у яких більше танків, ніж у багатьох країн Європи. Росія не може просто вивести ці війська через кордон і при цьому не підірвати спроби Кремля виставити війну як внутрішній український конфлікт.
Існує багато політичних перешкод для миру на Сході України. Але жодна з них не грає настільки вирішальну роль, як відмова Кремля змиритися з втратою контролю над країною, яку в Москві досі вважають ключем до російської національної ідентичної й геополітичної безпеки. Це підводить до висновку, що довготривалий заморожений глухий кут – це найкращий варіант серед низки поганих сценаріїв, доступних зараз для України. Викликом зараз лишається переконати українську й міжнародну спільноті, що українська влада зробила все в своїх силах, щоб добитися миру. І тому вона заслуговує на продовження підтримки.
Читайте такожSüddeutsche Zeitung: Путін добровільно не погодиться на мир з Україною
Нещодавно в Парижі Зеленський зміг успішно показати себе миротворцем, який хоче компромісу. В цей час, Путін зайняв роль жорсткого опонента. На думку автора, це хороший початок. Українському лідеру тепер потрібно бути чесним з українцями. Він повинен сказати їм, що мир на умовах Путіна – це загроза для незалежності країни. І тому не лишається іншого вибору, як змиритися з реальністю замороженого конфлікту. В цей же час США і ЄС повинні визнати російську відповідальність за створення ще однієї відкритої рани на тілі Європи.
