1 травня в Україні досі є державним святом як Міжнародний день праці та, бонусом, "День соняшника". І хоча більшість українців вважає його за пережиток радянського "першотравня" й навряд чи святкує, цього року приводи для радощів в нас були.
Багато чого сталося у той день, але "доленосними" можна вказати три головні події – провал зовнішньополітичної стратегії США та повернення до старої прозахідної; фактично розпад угоди ОПЕК+ по видобутку нафти (вже пророкують навіть початок "нафтових війн"); фактичне визнання Кремлем своїх економічних та фінансових проблем.
Слід почати з "дня розгубленості Штатів". Раніше Трамп та його адміністрація намагалися грати у "стратегічну невизначеність". Це коли ви кричите: "Тримайте мене семеро!" - а інша сторона не знає, це ви так блефуєте чи дійсно "дах поплив", і йде вам на поступки.
Але якщо на початку у Трампа це ще якось більш-менш виходило саме як "стратегія", а не просто "дурдом", то потім вся американська дипломатія поринула у такий хаос, що й сам Трамп, схоже, розгубився. Новини показують, що "перші 100 днів Трампа" провалилися як план, як і ця стратегія "дипломатичного бліцкригу". Всі вже зрозуміли слабкості Трампа як перемовника й почали "крутити" ним собі на користь. Мова, у першу чергу, про Кремль. Але Україна з ЄС також цим почали користуватися.
Путін намагався маніпулювати Трампом та його спецпосланником Віткоффом передусім у питанні "миру" з Україною, але не лише тут. Взагалі, ідея дати Путіну "лайтову" (тобто неповну) перемогу в Україні, щоб отримати підтримку з боку росіян в "угодах" на Близькому Сході та з КНР - це була ідея-фікс групи Тіля-Маска-Віткоффа-Венса-Трампа-молодшого на ці перші "100 днів". Але не пішло.
І саме 1 травня це стало зрозуміло. Бо Україна та європейці домоглися поступок від Трампа щодо угоди по надрах, а ось Кремль поступок щодо України не отримав. А, отже, й не буде дуже допомагати США з їх угодами з Іраном, Китаєм, Єгиптом (по Газі) та ін. Вся концепція "угод" з "сильними" ціною "слабких" країн, як-то кажуть, "пішла на пси".
Натомість всюди "влізли" в якості посередників європейці, що робить США залежними вже від Європи та, відповідно, посилює Україну як такий "авангард євродемократій". Це робить групу впливу Віткоффа, яка підтримує "проросійський" курс, "зайвою" в нових розкладах у Вашингтоні. Бо в них більше "немає карт".
Це вже отримало прояв у низці суперечливих заяв як, з одного боку, від групи "консерваторів" типу Рубіо й Келлога, для яких це однозначно перемога у "підкилимовій" боротьбі у Вашингтоні, так і від самих "Віткоффів" - з іншого боку. Перші кажуть про "вихід США з перемовин" на умовах збереження статусу-кво – збереження санкцій та підтримки України, хай і у менших масштабах. А другі все ще наполягають на тому, що їм потрібно "ще сто днів", і ось тоді "обидві сторони точно погодяться на мирну угоду".
Паралельно у США звільняють радника з питань нацбезпеки Волца. Причому, за даними ЗМІ, скандал з додаванням журналістів у секретний чат був лише приводом.
А причиною були "суперечки з Віткоффом". І що нібито той же Віткофф має стати новим радником з національної безпеки. Але сам не хоче (бо не хоче стати "крайнім" за всі дипломатичні провали Трампа – радники у Трампа довго не затримуються, як показує минулий його термін).
Ну, як "звільняють" Волца - переводять на роботу в ООН. І тепер виконуючим обов’язки буде Рубіо. Який вже є держсекретарем та обіймає ще дві посади. ООН, до речі, теж в його "квоті". Фактично, Рубіо повністю "монополізував" зовнішню політику США після провалу "Віткоффів".
І те, що у ЗМІ почали з’являтися "інсайди" про призначення Віткоффа замість Волца є скоріше спробою "збалансувати" групи впливу у Білому домі на користь останніх. Адже їх група стає все слабшою. Бо Маск теж вже починає "прощатися". Та й Хегсет, начебто, "став на лижі".
Симптоматичним є оголошення Трампом державними святами 8 травня, як дня перемоги у Другій світовій війні, та 11 листопада - у Першій світовій. Те, що американці взагалі-то завершили війну після перемоги над Японією у серпні 1945-го, Трамп, з його "вибірковою" історичною пам’яттю, проігнорував.
Це показує, як, на тлі відсутності реальних перемог за 100 днів на посаді, Білий дім змушений "витягати" щось дуже старе. Бо відсвяткувати ж щось треба… З іншого боку, тепер Трамп має привід поїхати на парад до Путіна, попри те, що раніше такий візит вже відкинули. Певно, це й є остання спроба проросійського лоббі у Вашингтоні домовитися з Кремлем.
Від цього вже відсторонився Рубіо, який тепер є буквально найвпливовішим американським дипломатом з часів Кіссінджера (та й той одразу чотири посади не займав ніколи). Він не те, щоб "друг України", але його ідея зберегти статус кво нам близька. Більше того, наступним логічним кроком від "повернення до західної сім’ї" США будуть антиросійські санкції та інший тиск на Кремль (про що вже з’являються інсайди).
Рубіо вже називають "секретарем по всіх питаннях", як це написав The New York Times. І будемо сподіватися, що останні "конвульсії" "групи Віткоффа" ні до чого не призведуть. Бо тоді більш сприятлива до нас концепція Рубіо стане безальтернативною. Європейці це теж відчули, і навіть "розморозили" на користь України 3 російських мільярди євро з бельгійського депозитарія Euroclear.
Це хоч і не державні гроші (це кошти олігархів), але теж прецедент. Який за збереження проросійської позиції Білого дому був би просто неможливий. Ці зміни поки не відворотні, але вже тектонічні для США.
Для нас все це важливо – і послаблення "Віткоффів", і збільшення залежності США від європейських посередників, адже це посилює й українські "карти". Саме тому ми змогли отримати більш-менш прийнятну угоду про надра, зберегти розвіддані й постачання зі США та навіть отримати першу партію – хай і комерційну – вже зброї від Трампа.
Статус кво із збереженням антиросійських санкцій та підтримки для України (що нас посилює, а РФ послаблює) для нас важливий й через іншу новину за 1 травня – визнання занепаду російської економіки через перегляд бюджету РФ.
Причина перегляду у падінні цін на нафту внаслідок трампівської політики "стратегічної невизначеності" у питанні мит. Сировинні країни завжди стають першими жертвами будь-яких значних фінансових криз у світі, адже бізнес, у першу чергу, зупиняє форвардні закупівлі сировини, якщо немає впевненості у майбутньому.
З "митними війнами", які, хоч і на пару днів, але повернули світову торгівлю у епоху Великої депресії, на майбутнє загадувати взагалі не варто. Мита поки що "на паузі". Але ж не скасовані. У цьому й полягає невизначеність, яка б’є, зокрема, й по РФ.
І не лише по РФ – по всьому ОПЕК+. Що є третьою гарною новиною. Спочатку Казахстан повідомив своїм партнерам по картелю, що качатиме стільки нафти, скільки зможе, бо в нього з бюджетом проблеми. Потім, приблизно так само, висловилися й саудити, яким теж набридло постійне скорочення видобутку та "дарування" своїх традиційних ринків американцям.
Після другої новини, яка з’явилася 1 травня, Brent, хай і тимчасово, але "прорвала" психологічний рубіж у 60 "баксів" за "бочку" - впала до $58. А російська Urals, нагадаємо, продається у портах з дисконтом 10-15 доларів від вартості Brent (за останніми підрахунками Bloomberg, зараз це мінус 14 доларів на кожному барелі). Таким чином, 1 травня, у моменті, вартість Urals опускалася до 44 доларів за барель. Дуже потужний "анонс" майбутніх траблів у РФ.
І хоча інші члени ОПЕК+ поки утримуються від погрозливих заяв, через що нафта знов "відграла" у ціні пару доларів, очевидно, що без саудитів шансів утримати угоду нуль. У ЗМІ вже навіть пішли заголовки про початок "нафтової війни" між видобувниками, коли вони почнуть конкурувати між собою найнижчою ціною та дешевшою логістикою.
Саме тому Кремль раніше вже "застовбив" за собою ринок КНР, пропонуючи шалену знижку у 40% до й без того найдешевшої нафти. Це політична ціна, яка зберігає за росіянами азійський ринок, проте не дає надприбутків.
І ось втрату цих надприбутків, навіть на тлі збільшення фактичних поставок "тіньовим флотом", офіційно визнав уряд РФ 1 травня.
Так, російський уряд відтепер офіційно готується до найбільшого "затягування пасків" з часів пандемії. Мінекономрозвитку Московії зменшило прогноз на цей рік по нафті на 20% - до $56, що теж досить оптимістично на тлі $44 "у моменті" 1 травня.
Мінфін РФ теж переглянув основні параметри бюджету, знизивши доходи з 40,3 до 38,5 трильйона рублів, а витрати, навпаки, збільшивши – з 41,5 до 42,3 трильйона рублів. Наче й не так потужно, але це розмір їх запланованого на цей рік дефіциту бюджету. Втім, після оновлення бюджету 1 травня, дефіцит збільшено до 3,8 трильйона "дерев’яних" або до 1,7% ВВП. Це вже близько до ковідного антирекорду у 4,1 трильйона.
Головний фактор падіння - "недобір нафтогазової ренти" на тлі укріплення курсу рубля через шалене падіння попиту й імпорту (а це дуже потужний "дзвіночок", бо це повне "можем повторить" СРСР часів раннього Горбачова – перевиробництво зброї та занепад всіх цивільних виробництв).
І хоча 8,9 трильйона рублів з продажу нафти й газу це досі більше, ніж РФ заслуговує, але це менше, ніж планувалося – 10,9 трлн. На цьому тлі важливо не забувати й про головну "кубишку" російського бюджету – Фонд національного надбання (ФНБ), який має ліквідними формально лише 3,2 трильйона рублів (реально – значно менше), що не покриває навіть оновлений дефіцит бюджету. "Кубишка" 2025 року – все.
Більше того, російський дослідницький центр ЦМАКП – звідки нинішній міністр оборони РФ Білоусов й вийшов – констатує, що російська промисловість вже теж офіційно у рецесії. Щоправда, визнають рецесію поки лише за перший квартал року.
У 1 кварталі випуск цивільної продукції знижувався у РФ в середньому на 0,8 відсотка у місяць (з урахуванням сезонності), в тому числі в березні - на 1,1%. Найбільший спад фіксують у цивільному машинобудуванні (мотоцикли та "буханки", на яких ЗС РФ зараз атакує, теж сюди входять), виробництві електрообладнання, випуску будматеріалів та чорній металургії. Рекордним же було падіння на 0,7% в місяць для виробництва продуктів харчування, що є ключовим індикатором платоспроможності й попиту у населення.
Втім, за січень–березень російський ВВП додав 1,7%. Це, однак, у 2,6 рази менше, ніж кварталом раніше (4,5%). А темпи зростання промисловості впали більш ніж у 5 разів—з 5,7% до 1,1%. Вдвічі сповільнилося зростання роздрібу у торгівлі (з 5,5% до 3,2%), а оптова торгівля вперше з зими 2023 року почала скорочуватися. Несировинна промисловість (у тому числі ВПК) також вповільнює зростання - вдвічі повільніше, ніж восени.
Оприлюднено ще багато цифр як від уряду, так і від різних російських аналітичних контор. Адже визнання кризи викликало у російських фахівців певний "вау-ефект". І не лише у російських. На радощах, як повідомляв CNN, американська розвідка напрогнозувала, що під тиском економічних проблем Путін стане більш прихильним до перемир’я.
Наївні… У диктатурах виходом з економічних проблем завжди була й буде війна та пошук внутрішнього й зовнішнього ворога. Щоб відволікти від проблем свій агресивний плебс. Розуміючи це, європейці пришвидшують своє військове виробництво, адже іншої реальної мішені, крім східного флангу ЄС, у Кремля немає.
Якщо ж "нафтові війни" дійсно почнуться, а Вашингтон піде "шляхом Рубіо", а не "кривою стежкою Віткоффа" – тобто будуть нові санкції, а не спроби врятувати російську економіку заведенням американського капіталу через "угоду", то цей перегляд російського бюджету, певно, стане не останнім. Що, дуже ймовірно, буде супроводжуватися погрозами та терором українських міст, а також ще більшою кількістю "банзай-атак" на фронті, бо інших перемог, крім військових, у Путіна вже не залишилося.
Але, з урахуванням цих трендів, можемо констатувати, що першу "стоднівку Трампа" ми з союзниками виграли. Бо встояли у найтяжчий період. Далі нам вже повинно стати простіше. РФ же з кожним днем втрачатиме "вікно можливостей", через що й "біситимиться". Але це вже агонія перед вичерпанням спроможностей.
Звісно, протягом травня, Кремль ще намагатиметься під різними приводами та за підтримки Віткоффа з Венсом пересварити Вашингтон з Києвом та Брюсселем, зробити якийсь "камбек". Тому нам розслаблятися зарано. Проте, хай ця перемога 1 травня для української дипломатії й партнерів не безумовна, і поки не фінальна, але це все ж перемога. Яких в нас давно вже дефіцит.
Це перемога, яка фіксує значний "поворот" у світових трендах, що вибудовуються на користь нам та на біду Кремлю. Побажаймо цим трендам стати сталими.
Андрій Попов
