Днями міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш зазначив, що Україна не стане членом Європейського союзу, якщо не буде вирішене "волинське питання".
В минулому українців і поляків дійсно є дуже багато всього. Є і приязнь, і співпраця, і дружба - така, як зараз. І є, на жаль, конфлікти, суперництво. Навіть взаємні війни, взаємні вбивства. В цьому немає нічого особливого. Такі стосунки характері для будь-яких сусідніх народів.
Будь-які сусідні народи один одному можуть пред’явити величезний список претензій.
У нас теж в минулому є дуже багато сторінок, про які ми можемо говорити з великим жалем і з великими претензіями до наших польських сусідів, представники яких чинили злочини на українських землях, представники яких виконували роль окупанта зокрема українських земель.
Але, слава Богу, в Україні немає політиків (принаймні, вони не звучать так, як в Польщі), які б намагалися нашим польським сусідам нав’язати наше бачення їхньої історії. Ба більше, ніхто з українських політиків не узгоджує сьогоднішні стосунки між Україною і Польщею залежно від якихось оцінок нашого минулого. Ніхто не намагається узалежнити від цього нав’язаного бачення перспективи майбутньої співпраці. Це абсолютно неприпустимо. Як на мене, жоден політик не має права таке собі дозволяти.
Адже це - шлях в нікуди… Єдина модель, яка дає можливість залишити все позаду і рухатися вперед, розвиваючи нормальні стосунки, - це модель взаємного пробачення.
На жаль, деякі польські політики вважають, що модель взаємного пробачення є неприйнятною, що має бути тільки каяття з боку українців.
Про жодні злочини з польського боку вони не готові говорити. Безперечно, що така модель не сприятиме нормальному налагодженню порозуміння. Ба більше, вона є абсолютно спекулятивною і такою, що спотворює історію.
Ми, на жаль, не здатні її змінити, зробити кращою. Але ми здатні взяти з неї якісь уроки. І мені здається, що головний урок, який ми можемо взяти з минулого України і Польщі, - це те, що непорозуміннями між нашими народами, а тим паче, конфліктами між нашими народами, завжди користувалася Росія.
Я вважаю, що політики, якщо вони не є істориками, не повинні коментувати події, пов’язані з минулим, не повинні давати якихось оцінок, пов’язаних з минулим. Політики, які намагаються якось узгоджувати погляди на сьогодні і завтра з поглядами на минуле, на жаль, самі вже є радше виразниками цього минулого. І не здатні відбувати сьогодення і майбутнє.
Спроби з боку деяких політиків акцентувати зараз на конфліктах, які мали місце в минулому, безперечно, не сприяють нормальному порозумінню в сьогоденні.
Крім того, такі теми вбачаються важливими тільки частиною польського політикуму. І, мені здається, що насправді ситуація в Польщі зараз змінюється.
Буквально на минулому тижні я був у Польщі у відрядженні. Мав багато зустрічей з представниками різних органів влади, депутатами Сейму, депутатами Сенату, місцевого самоврядування. І от, точка зору, висловлена паном міністром оборони Польщі вже точно не є в середовищі теперішньої польської влади домінуючою. І я дуже сподіваюся, що здорові сили в польському суспільстві стримають непотрібні суперечки довкола минулого. А якщо є бажання подискутувати про минуле, то треба створити умови для того, щоб був якісний діалог між нашими істориками.
Володимир В’ятрович, доктор філософії, історик, політик, громадський діяч
