28 липня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що Туреччина здатна здійснити вторгнення в Ізраїль. Ці погрози нікого в Ізраїлі не здивували. Його у нас уже давно сприймають як союзника Ірану, союзника пропалестинських угруповань і, природно, великого друга Росії. Власне, зверніть увагу, які країни засудили останні успіхи Ізраїлю і назвали їх терористичними актами: Туреччина, РФ і далі за списком. Ми вже давно розуміємо, в який табір перейшов Ердоган.
Природно, жодних військ він вводити не буде. Він не зовсім "сам собі господар", у цій ситуації важливий фактор - НАТО. І для нас зараз важливе питання: як країни НАТО відреагують на його перехід у табір, скажімо так, антизахідної коаліції? Чи може бути довіра до члена Альянсу, який говорить про оголошення війни в односторонньому порядку, без обговорення з партнерами?
Ми розуміємо, що антиізраїльські висловлювання Захід може терпіти. Але антиамериканські висловлювання Ердогана - це може бути ще не червона, але вже сильно рожева лінія.
Нагадаю, в той момент, коли Іран здійснив спробу нападу на Ізраїль, була озвучена позиція, наратив, що вони боротимуться з американською присутністю на Близькому Сході. Ердоган це підтримав. Ба більше, він підтримав саму позицію джихаду на Близькому Сході.
Крім фактора НАТО, є й інші моменти. Турецька армія вважається досить прогресивною, сучасною. Вона досить сильна в теоретичному розкладі. Але при цьому, не забуваємо, що у Туреччини теж є свої незахищені кордони. Можна говорити про кіпрський, курдський, сирійський напрямки. Їм є, чим зайнятися. Тому ми не можемо сказати, що турецька армія зараз може кинути все і зайнятися Ізраїлем. Треба розуміти, що вони - не герметично захищені.
І при цьому не забуваємо, що в Туреччині зараз найжорстокіша економічна криза, неймовірна інфляція. Турки вже починають повставати проти всього цього. Людей насамперед цікавить їхній власний добробут. Ідейні чи ідеологічні питання - це друге (я не кажу зараз про такі режими, як ХАМАС).
Тому, розпочавши агресію, Ердоган втратить підтримку НАТО і підтримку Європи. А в Туреччині ще не настільки розвинена автократія, щоб він міг одноосібно ухвалювати рішення, від якого Туреччина піде глибоко вниз.
Для чого ж тоді робити такі гучні заяви? Ердогану потрібно показувати, що він лідер, з яким треба рахуватися. Зараз на Близькому Сході, крім усього іншого, йде і боротьба за лідерство. Як ви знаєте, тут кілька таборів. Є Іран, який теж бореться за першість у цьому регіоні. Є Катар, який з того ж боку, але бореться за своє лідерство. Саудівська Аравія та Емірати, навпаки, по інший бік стіни, але вони теж борються за це верховенство. Туреччина не хоче відставати. Зараз для всіх них вирішальне питання: хто ж буде лідером у цьому регіоні?
Ердоган мріє про створення "османської імперії", бачачи себе в ній, як мінімум, султаном. Фактично, він бачить майбутнє Туреччини свого роду дзеркальним відображенням Ірану, в якому правлять аятоли. Прозахідні, продемократичні ідеї йому в цьому дуже сильно заважають.
Чи може ця боротьба за лідерство в регіоні стати таким собі спусковим гачком для ескалації? Гучні заголовки пророкують, що на Близькому Сході ось-ось усе спалахне. Насправді, це не так вже й далеко від істини. Ми ж прекрасно розуміємо, що після того, що сталося за останні дні, буде реакція. А якою вона буде, поки незрозуміло.
Зараз докладаються зусилля, щоб, так чи інакше, це вкотре було якось зам'яте.
Але треба розуміти менталітет ісламістських угруповань. По їхній території, по лідеру, який був для них певним символом боротьби, протистояння, було завдано удару. Для них буде дуже важко всю цю справу спустити на гальмах.
Переможе або раціональна логіка, або зіграє темперамент. Якщо друге, потрібно чекати на ескалацію, причому досить серйозну. Можливості в них є.
Це можуть бути масовані удари по Ізраїлю і, найімовірніше, не менш серйозні, ніж були у квітні, коли було запущено понад сотню дронів і ракет.
Це можуть бути замахи на наших представників за кордоном. Не забуваємо, що зараз проходить Олімпіада, і у Франції є наша делегація. Не дай Боже, звичайно, але цілком може бути, що вони захочуть повторити історію мюнхенської Олімпіади 1972 року, коли жертвами теракту стали 11 членів ізраїльської олімпійської збірної.
Можуть бути якісь удари по наших представництвах за кордоном. Ми розуміємо, що сценарій не один, і кілька сценаріїв можуть бути використані одночасно.
Але ми теж готові. Ізраїль ніколи не робить нічого непродуманого. Тому потрібен був досить довгий час, щоб прийти до тих ударів, які були нами здійснені.
Ірена Лівшиц, волонтерка з Ізраїлю, співзасновниця та голова виконавчого комітету благодійного Фонду "NEXUS"
