Підпишіться на нас в Google
В Росії стартували триденні вибори до Державної думи - перші після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Нам, ймовірно, не було б до них діла, якби не війна. І якби кремлівська хунта не намагалась провести ці "вибори" також на окупованих нею територіях. І якби світ реагував на це не заїждженою стриманістю, а чіткою позицією: після цього російського злочину Держдума РФ є нелегітимною, і російські депутати більше не мають переступати поріг жодної міжнародної структури, перебувати у складі жодної міжнародної організації чи місії.
Річ у тім, що у міжнародному праві діє непорушний принцип: "Право не може виникнути з правопорушення". Простими словами, жодні незаконні дії не можуть породити законних наслідків – голосування, проведене під дулами автоматів в регіонах, які є частиною іншої держави, робить нікчемним склад російського парламенту. А далі – якщо нелегітимні особи ("представники" від окупованих територій) включаються до складу російських делегацій, то такі делегації не мають права представляти державу на міжнародних майданчиках.
Та поки Україна офіційно наголошує, що залучення у російський виборчий процес окупованих територій "отруює" легітимність усього виборного органу, міжнародна спільнота продовжує застосовувати до Росії тактику гібридного невизнання.
Тобто, з одного боку, засуджує проведення "виборів" в окупації, вважає створені там "виборчі округи" незаконними, а з іншого – продовжує сприймати обрану незаконно російську владу як сторону, з якою можна мати справу.
Так, Росію вдалося вигнати з Ради Європи. Візовий бойкот з боку європейців обнулив присутність росіян у Парламентській асамблеї ОБСЄ. В міжпарламентському союзі (IPU) російських депутатів системно позбавляють можливості висувати свої кандидатури на керівні посади в комітетах. Але це – поки що крапля у морі. Приміром, на санкції ООН щодо Держдуми РФ, на жаль, очікувати не варто. Попри намагання України оскаржити правомірність перебування Росії в Організації (оскільки вона зайняла місце СРСР в обхід процедур Статуту), Росія зберігає право вето в Раді Безпеки. А без схвалення Радбезу закенселити російських парламентарів в ООН не вийде.
Цинізм полягає в тому, що жодна країна не має "імунітету" на порушення міжнародного права (чим є і проведення "виборів" на окупованих територіях). І якби цей фарс вчиняв хтось інший, а не Росія, то, вочевидь, реакція світу призвела б до перетворення парламенту цієї країни на міжнародних майданчиках на політичного привида. Приклад? Через фальсифікацію виборів парламент та уряд Венесуели на чолі з Мадуро тривалий час не визнавали десятки країн. ПАРЄ та інші європейські інституції офіційно не визнають легітимність в Білорусі Олександра Лукашенка… І це – без захоплених чужих територій і організації "виборів" на них.
Чому ж з Росією це не працює? Страхи міжнародної спільноти перед російською "величчю" і наявністю ядерної зброї, на жаль, дуже важко здолати.
І хоча ядерний статус не повинен давати жодній країні переписувати світовий порядок, фарс, який Росія намагається видавати за "широку суспільну підтримку" путінського курсу, потрібен Кремлю, аби зафіксувати: частини України "інтегровані" не лише на папері (в Конституції РФ) через "приєднання", а й через потрапляння в російський парламент "представників" Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей (не кажучи вже про Крим), бо за них проголосували ті, кого Росія "звільняє" вже не один рік.
Але у жодної притомної людини не може бути сумніву, як українці в окупації проголосують під дулами російських автоматів. "Проголосують" так, як їм скажуть.
І як би у світі не намагались "зберегти лице" Путіну та його ручній Держдумі, російський парламент вже є токсичним та юридично нікчемним утворенням. Це вже не законний представницький орган, а нелегітимна для цивілізованого світу кишенькова структура, підпорядкована тільки одному "вождю".
