Підпишіться на нас в Google
Президент Німеччини заявив, що він безпосередньо запитав у голови КНР про майбутню зустріч РФ, США та КНР щодо України. Сі Цзіньпін був здивований цим запитанням і сказав, що "немає ознак" підготовки до такого обговорення.
Виходить, що Китай відмовляється говорити про завершення війни в Україні? І так, і ні.
Щоб зрозуміти суть "так", треба оцінити загальну логіку процесу. Нагадаю, що на початку 2026 року під час візиту Мерца до Пекіна лунали заяви про те, що війна може бути завершена переговорами за "участі всіх зацікавлених сторін". Китай виступає за трансформацію переговорних рамок. Тобто за зміни у складі посередників.
Адже сьогодні Сполучені Штати є єдиною стороною, яка визначає характер переговорів і виступає третім їхнім учасником. Відповідно, США намагаються отримати політичну та економічну вигоду. Зокрема, заробляти як на проєктах із РФ, так і на проєктах в Україні, отримати вигоду від статусу ключового партнера щодо повернення Росії у світову економіку. І, нарешті, спробувати підіграти російським амбіціям, щоб РФ могла проводити політику відновлення свого контролю в низці регіонів. Насамперед, на території колишнього СРСР. Що призведе до зіткнення російських і китайських інтересів.
І ідея зустрічі США-КНР-РФ щодо України – це якраз спроба зберегти існуючий курс. І отримати певну легітимацію на його продовження за умови виключно американського посередництва.
Для Китаю такий хід подій абсолютно невигідний. Зокрема, у контексті конкуренції зі США та поточного діалогу про багатополярний світ.
Пекін не погодиться на роль "помічника" Вашингтона. Тут підхід простий: або ви просите нашої допомоги (тобто визнаєте силу КНР), або участь у процесі на рівних, або ніяк. Тому ймовірність змістовної розмови щодо українських питань між Сі, Трампом і Путіним невелика.
Так а де ж зацікавленість Китаю у проведенні зустрічі? Відповідь – вище. Це сформульована на зустрічі з Мерцем теза "за участю всіх зацікавлених сторін". Тобто для Китаю вигідно, щоб поточний трек знову закінчився провалом США як посередника. І в 2026 році українське питання вже двічі порушувалося на зустрічах Трампа та Сі. Можливо, буде й третій раз. А ось на четвертий питання стане "гострим": якщо у США нічого не вийшло, значить, потрібні нові рамки.
І тут не випадково Китай виступає як умовний партнер держав ЄС. Для Пекіна вигідно, щоб тема трансформації рамок була порушена Європою і відбувалася за участю держав ЄС. А вже на цьому етапі логічним буде запрошення з Брюсселя до Пекіна приєднатися. Принаймні, китайські дипломати провели досить велику підготовчу роботу у 2026 році – активність у відносинах між КНР та ЄС (як союзом, так і окремими державами) була значно вищою, ніж у попередні роки.
Чому так? Трансформація рамок переговорів лише в діалозі між США та КНР стане частиною механізму конкуренції двох країн. Це несе свої ризики – українське питання тоді обговорюватиметься в площині американо-китайських інтересів. І Пекін може як щось отримати, так і чимось пожертвувати. Крім того, США налаштовані розвивати відносини з Росією. І якщо переговорні рамки передбачають двох посередників, то Пекіну відводиться роль того, хто починає тиснути на Москву. Це полегшує Трампу реалізацію ідеї "зіграти в РФ проти КНР".
А ось якщо трансформація відбувається, насамперед, з ініціативи ЄС, це вже ширший формат. Де участь Пекіна виглядає як залучення сили, здатної вплинути на Росію. Але це вже гра з кількома учасниками. Вона вигідніша для Китаю.
Водночас "зустріч утрьох" може відбутися. Однак обговорювати на ній будуть не Україну, а Іран. Нагадаю, що для "збереження обличчя" Трампу потрібна "історія перемоги". Більше того, він уже позначив зниження своїх вимог – відсутність у Ісламській республіці програм створення ядерної зброї. Ключова проблема тут – збагачений уран і куди його вивозити. Іран не віддасть і не продасть його США. Китаю? У Вашингтоні це сприймуть як поразку. Росія – може стати варіантом. Тим більше, що вона займається переробкою таких матеріалів. Зокрема, за контрактами зі США (постачання збагаченого урану до США, історія утилізації ядерних матеріалів із пострадянських країн за програмами США). Зрештою, це питання підписання СНВ-4 (що також пов’язане з питанням, кому дістанеться збагачений в Ірані уран).
У цьому для України є свої ризики – адже Росія спробує "продати" свої послуги щодо Ірану в обмін на позицію сторін щодо України. Зі США такий торг можливий. Для Китаю – меншою мірою, поки КНР не стала повноправним посередником.
Які висновки для України? Готувати ґрунт. Нещодавно я писав про можливості власної гри на кліматичному саміті ООН. Вказував на роль Туреччини як посередника в контактах не тільки й не стільки з РФ, скільки з КНР, державами глобального півдня. Зеленський зустрівся з Ердоганом. Це добре. Зараз є необхідність у контактах із Пекіном. Причому зі своїм баченням. Посередниками та помічниками можуть стати як Туреччина, так і, до речі, Польща. Якщо ти хочеш дій, ти повинен говорити. Пропонувати. Час є.
Ігар Тишкевич, політичний аналітик
