Росія давно демонструє дике ставлення до інститутів демократії та громадянського суспільства. Воно всіляко прищеплюється владою як природне для російського суспільства. Мовляв, тоталітаризм, низький рівень життя – для Росії добре, демократія, зростання добробуту – погано. На компрометацію демократії як цивілізаційного явища працюють органи влади, спецслужби, контрольовані ЗМІ, спеціально створені недержавні структури. Дійшло до того, що будь-які натяки на демократію сприймаються російською владою як ворожі.
Усе це непрямо свідчить про підготовку Росії до нав’язування громадської думки про можливість третього терміну президентства Путіна, а також про його страх бути викритим, розкритикованим, що знову ж таки загрожує втратою влади та провідних позицій у розподілі капіталів.
Занепад політичної активності в молодій пострадянській республіці призвів до того, що Путін уже не розрізняє поняття влада і Росія, не бачить грані між інтересами власними і російськими. “Росія – це я”, – вважає російський правитель у ХХІ столітті.
Саме цим можна пояснити його цинічне висловлювання про вбивство журналістки Ганни Політковської. Вдумаймося: “Політковська була гострим критиком діючої влади в Росії... – сказав він, з чим, напевне, не можна не погодитися.” І далі: “Убивство Політковської завдає Росії більшої шкоди, ніж самі її публікації”.
Звідси випливає таке.
По-перше, Путін вважає саму критику влади злом, шкодою, те, з чим потрібно боротися.
По-друге, він ставить на шальки терезів, на його переконання, речі одного порядку – критичні публікації щодо влади та убивство їх автора.
І нарешті, по-третє, російський президент ототожнює чинну владу, тобто себе, з Росією (журналістка шкодила владі, але її вбивство завдало Росії ще більшої шкоди).
Путін, мабуть, і не здогадується, що опозиційна журналістка та її публікації – це теж Росія, не менш російська, ніж він сам. І що його політика придушення демократії завдає Росії справді непоправну шкоду...
Власне, висновки кожен зробить сам. Не хочу їх нав’язувати. Скажу лишень: мені прикро, що в такій великій країні так багато залежить від однієї особи, від її примх, бажань, світогляду, рівня інтелекту та ставлення до суспільства. І так мало залежить від самого суспільства.
Оксана Охрімчук, Київ–Москва
